Стаття є спробою погляду на «Слово про Закон і Благодать» як на цілісний і
добре скомпонований твір. Мета статті – окреслити імовірну риторичну стратегію митрополита Іларіона, беручи до уваги історико-політичні та суспільно-церковні виклики, пов'язані, зокрема, з постаттю князя Володимира та потребою зарахування його до лику святих Київської Церкви. Методологія дослідження
орієнтована на застосування інструментів герменевтичного та феноменологічного методів, а також елементів структурного підходу. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі категорій класичної риторики: етосу, логосу, патосу
– для трактування Іларіонового вибору жанру, тем і способів нарації як рішення
досвідченого оратора, який уміло реалізував сугестивні завдання проповіді. Висновки. Митрополит Іларіон, маючи практичну мету, намагався поєднати зміст
і форму мовленого, щоби досягти оптимального впливу на реципієнтів. Аби переконати авдиторію у святості князя Володимира, він опрацював тему старозавітного Закону і Благодаті – нового християнського «закону» спасіння, що видається, за людськими мірками, дещо абсурдним. Словам оратора слухачі вірять
завдяки духовному авторитетові самого проповідника та завдяки рясному цитуванню Святого Письма, що становить близько третини текстової канви твору. Говорячи про претендента на канонізацію, Іларіон уподібнював Володимира до
апостола Павла й імператора Константина, а водночас наголошував на належності Київської Церкви до апостольської та Візантійської традицій. До проповіді у звичній формі Іларіон додавав частини, ритмічно близькі до літургійної поезії.
The article is dedicated to the Sermon on Law and Grace as a coherent and wellcomposed
work. The purpose of the article is to outline the probable rhetorical strategy
of Metropolitan Ilarion, taking into account the historical, political, and socio-ecclesiastical
challenges related, in particular, to the figure of Grand Prince Volodymyr
counted among the saints of the Kyivan Church. The research methodology focused on
the use of tools of hermeneutics and phenomenological methods, as well as elements of
the structural approach. The scientific novelty of the study lies in the analysis of categories
of classical rhetoric - ethos, logos, pathos - to interpret Ilarion’s choice of genre,
themes, and methods of narration as a solution of an experienced speaker who skillfully
implemented the suggestive tasks of the sermon. Conclusions. Metropolitan Ilarion, having
a practical goal, tried to combine the content and form of speech to achieve optimal
impact on recipients. To convince the audience of the sanctity of Prince Volodymyr, he
elaborates on the theme of the Old Testament Law and Grace - the new Christian “law”
of salvation, which seems somewhat absurd by human standards. The listeners trust the
speaker due to his spiritual authority of the preacher, and due to the abundant citation of
the Holy Scriptures. Speaking of the contender for canonization, Ilarion likens Volodymyr
to the Apostle Paul and Emperor Constantine, and at the same time, emphasizes
the belonging of the Kyivan Church to the apostolic and Byzantine traditions. Ilarion
weaves parts that are rhythmically close to liturgical poetry into the usual form of the sermon.
