Псалии с уникальным изображением кошачьего хищника из ритуального комплекса могильника Псенафа в контексте скифского звериного стиля

Abstract

В статье рассматриваются стилистические особенности бронзовых зооморфных псалиев из ритуального комплекса кургана 1 могильника Псенафа (Майкоп, Адыгея). Авторы приходят к мнению о том, что эти предметы, с одной стороны, восходят к традиции оформленных в зверином стиле псалиев из Семибратних курганов, с другой стороны, возникли под непосредственном влиянии предметов, выполненных в «елизаветинском» стиле Прикубанья. С учетом показателей моделировки и иконографии авторы датируют псалии из Псенафы в пределах второй половины IV в. до н. э., что не противоречит объективной датировке соответствующего ритуального комплекса.

У статті йдеться про стилістичні особливості бронзових зооморфних псаліїв із ритуального комплексу («скупчення 13») кургану 1 могильника Псенафа (Майкоп, Адигея). Це однобічні повнофігурні зображення котячого хижака з розкритою пащєю. Автори вважають, що ці речі, з одного боку, сягають традицій фігурних псаліїв в звіриному стилі Семибратніх курганів, а з іншого — зазнали безпосереднього впливу зразків, виготовлених у «єлізаветинському» кубанському стилі. Псалії можна вважати одним з кращих і вельми оригінальним зразком скіфо-меотського звіриного стилю на цій завершальній стадії його існування. Враховуючи особливості моделювання та іконографії автори датують псалії у межах другої половини IV ст. до н. е., що узгоджується з об'єктивним датуванням комплексів кургану 1, як поховальних, так і ритуальних.

The article discusses the stylistic features of bronze zoomorphic cheek-pieces from the ritual complex of the burial mound 1 Psenafa-site (Maikop, Adygea). The authors have come to believe that these objects, on the one hand, go back to the tradition of decorated cheekpieces in animal style of Seven Brothers mounds, on the other hand, appeared under the direct influence of objects made in «Elizavetinskaya» Kuban style. Taking into account the performance modeling and iconography authors date the cheek-pieces within the second half of the 4 century BC, which is consistent with the objective dating of the complex.