У статті проаналізовано регіональні особливості поступу вітчизняної історичної науки на прикладі життя, творчості та інтелектуальної біографії двох колишніх викладачів історичного факультету Херсонського державного
університету 1946–1950 рр. – перших в місті кандидата історичних наук
П. Денисовця і доктора історичних наук М. Давидова. Обґрунтовано положення про те, що без дослідження розвитку історіографічного процесу в регіонах, на периферії центрів історичного знання, важко реконструювати
в повній мірі поступ українського історіописання. Автор стверджує, що
наполегливі дослідницькі пошуки і творчі зв'язки з провідними вченими столичних центрів можуть перемістити провінційних істориків з маргінесу в епіцентр історіографічного процесу.
В статье проанализированы
региональные особенности эволюции отечественной исторической науки
на примере жизни, творчества и интеллектуальной биографии двух преподавателей исторического факультета Херсонского государственного университета 1946 – 1950 годов – первых в городе кандидата исторических наук
П.Денисовца и доктора исторических наук М.Давыдова. Обосновано положение о том, что без изучения историографического процесса в регионах, на
периферии центров исторической науки, сложно полноценно реконструировать развитие украинского историописания. Автор утверждает, что целеустремленный научный поиск и творческие контакты с ведущими исследователями столичных центров могут переместить провинциальных
историков с обочины в эпицентр историографического процесса.
The article analyzes the
regional characteristics of national historical science progress as exemplified in
lives and intellectual biographies of two former professors of the History Faculty
of Kherson State University. They were also the first candidate of historical sciences
(P. Denysovets) and doctor of historical sciences (M. Davydov). Author
proves that without studying the historiography process on the periphery of the
historic knowledge centers, it is difficult to reconstruct the progress of Ukrainian
historiography fully. Author argues that persistent quest research and creative
links with leading scientists metropolitan centers can move from provincial historians
margins apogee in the historiographical process.
