У статті розглядається доробок одеського поета Б. Нечерди (1939–1998), одного з найбільш
оригінальних майстрів із покоління шістдесятників. У його творчості проявилися й фольклорні
джерела, й урбаністичні мотиви, і культурна екзотика. Автор зумів утриматись у літературі
свого часу, незважаючи на задушливі умови суспільної стагнації. Він обирав численні маски,
аби приховати власну ідентичність і не стати лояльним провладним поетом. Проте у збірці
“Остання книга” (1998) гранична сповідальність поета розкрилася на повну силу. На жаль,
творчість Б. Нечерди, незважаючи на високі оцінки критиків, не увійшла до літературного канону
ХХ століття.
The essay considers works of the Odesa poet Borys Necherda (1939–1998), who was one of the
most original masters from the generation of Sixtiers. Folk sources as well as urbanistic motifs and
cultural exotics were present in his works. The author managed to hold his ground in the contemporary
literature, despite choking conditions of social stagnation. He used numerous masks to hide his
own identity and not to become a poet loyal to authorities. However, only in his collection “The Last
Book” (1998) the ultimate confessional manner of the poet found its proper way. Unfortunately, B.
Necherda’s legacy, despite high ratings of the critics, was not included in the literary canon of the
20th century.
В данной статье рассматривается творчество одесского
поэта Б. Нечерды (1939–1998), одного из наиболее
оригинальных мастеров поколения шестидесятников.
Поэт сумел удержаться в литературе своего времени,
несмотря на удушливые условия общественного застоя.
Он избирал многочисленные маски, чтобы спрятать
настоящую идентичность и не стать лояльным провласным
литератором. Однако в сборнике “Остання книга” (1998)
граничная исповедальность поэта была раскрыта в полную
силу. К сожалению, творчество Б. Нечерды, несмотря на
высокие оценки критиков, не вошло в литературный канон
ХХ столетия.
