А чи був хлопчик? "Покоління 1989 р." та єдина Німеччина (на прикладі "Покоління "ґольф" Флоріана Іллієса та "Дітей Зони" Яни Гензель)

Abstract

На матеріалі німецької публіцистики першої половини 1990-х та соціологічних і культурологічних розвідок другої половини 1990-х – початку 2000-х рр. у статті продемонстровано шляхи та модуси утвердження в німецькому культурному просторі дискурсу “покоління 1989 р.” та пов’язаного з ним дискурсу історичної цезури 1989 р. як засобу самолегітимації наявного культурного істеблішменту та “нормалізації” об’єднаної Німеччини за зразком ФРН. Своєю чергою, на прикладі двох поколіннєвих маніфестів – “західного” (“Покоління “ґольф”) та “східного” (“Діти Зони”) – автор показує пропоновані сучасною поп-літературою шляхи іронічної релятивації зазначених дискурсів шляхом критичного відтворення нормативних схем соціалізації.

Basing on German social and political journalism of the first half of the 1990s, as well as on sociological and cultural researches of the second half of the 1990s and at the beginning of the 2000s, the paper shows ways and modi in which the discourse of the “1989 generation” and the corresponding discourse of the so called “1989 cesura” were being asserted as a medium of self-legitimization of cultural establishment and “normalization” of the re-unified Germany in accordance with the FRG model. Turning to two generation manifestos, the “Western” (“Generation Golf”) and the “Eastern” one (“Zonenkinder”), the author shows how contemporary pop-literature ironically relativizes the abovementioned discourses by way of their critical, albeit faithful reproduction.

На материале немецкой публицистики первой половины 1990-х, а также социологических и культурологических исследований второй половины 1990-х – начала 2000-х гг. в статье продемонстрированы пути и модусы этаблирования в немецком культурном пространстве дискурса “поколения 1989 г.” и связанного с ним дискурса исторической цезуры 1989 г. как способа самолегитимации имеющегося культурного истеблишмента и “нормализации” объединенной Германии по образцу ФРГ. В свою очередь, на примере двух поколенческих манифестов – “западного” (“Поколение „гольф”) и “восточного” (“Дети Зоны”) – автор показывает предлагаемые современной поп-литературой пути иронической релятивации названных дискурсов путем критического воспроизведения нормативных схем социализации.