Исследовали изменения содержания церамида и сфингомиелина (СФМ) в неокортексе и
периферических тканях крыс после действия длительного нейрогенного стресса (семь
ежедневных сеансов ноцицептивной стимуляции в клетке с электрифицированным полом) и после подобного стресса, индуцируемого на фоне курсового (14-дневного) введения трициклического антидепрессанта имипрамина (функционального ингибитора
кислой сфингомиелиназы – кСФМазы). Влияние имипрамина в существенной степени
препятствовало развитию депрессияподобного состояния (ДПС): ослаблялось угнетение поисково-двигательной активности, уменьшались проявления «эмоциональных»
феноменов (актов дефекации и уринации), становился меньшим латентный период выхода из центра поля. Введение стрессированным животным имипрамина обусловливало
снижение отношения церамид/СФМ и уровней церамида в неокортексе, печени и сыворотке крови; содержание СФМ в сыворотке крови несколько повышалось по сравнению
с соответствующими показателями у крыс, подвергнутых изолированному воздействию
стресса. Сходные изменения содержания сфинголипидов происходили и при непосредственном воздействии имипрамина на изолированные срезы неокортекса стрессированных крыс. Полученные результаты свидетельствуют о важной роли уровня активности
кСФМазы в изменениях отношения церамид/СФМ в неокортексе крыс и соответствующих модификациях их поведения. Уровни сфинголипидов в сыворотке крови могут
являться важным показателем эффективности действия антидепрессантов в условиях
хронического стресса и развития ДПС.
Досліджували зміни вмісту цераміду та сфінгомієліну
(СФМ) у неокортексі та периферичних тканинах щурів після
ізольованої дії тривалого нейрогенного стресу (сім щоденних сеансів ноцицептивної стимуляції в клітці з електрифікованою підлогою) та після подібного стресу, індукованого
на тлі курсового (14-денного) введення трициклічного антидепресанта іміпраміну (функціонального інгібітора кислої
сфінгомієлінази – кСФМази). Вплив іміпраміну в істотній
мірі перешкоджав розвитку депресіяподібного стану (ДПС):
послаблювалося пригнічення пошуково-рухової активності,
зменшувалися прояви «емоційних» феноменів (актів дефекації та уринації), ставав меншим латентний період виходу з
центра поля. Введення стресованим тваринам іміпраміну зумовлювало зниження відношення церамід/СФМ і рівнів цераміду в неокортексі, печінці та сироватці крові; вміст СФМ
у сироватці крові дещо підвищувався порівняно з відповідними показниками у щурів, підданих ізольованій дії стресу.
Подібні зміни вмісту сфінголіпідів відбувались і при безпосередній дії іміпраміну на ізольовані зрізи неокортексу
стресованих щурів. Отримані результати свідчать про важливу роль рівня активності кСФМази в змінах відношення
церамід/СФМ у неокортексі щурів і відповідні модифікації
їх поведінки. Рівні сфінголіпідів у сироватці крові можуть
бути важливим показником ефективності дії антидепресантів в умовах хронічного стресу та розвитку ДПС.
