Исследовали поддержание вертикальной позы в условиях погружения человека в виртуальную трехмерную зрительную среду (ВЗС). ВЗС состояла из двух планов: передний представлял собой окно комнаты, а задний – фрагмент городского пейзажа за окном. Компьютерная программа позволяла связывать колебания тела в сагиттальной плоскости со смещениями переднего плана ВЗС, делая последний подвижным. В ходе тестирования такая
связь могла быть как противофазной (ПФ-), так и синфазной (СФ-); задний план всегда
оставался неподвижным. Каждый эксперимент включал в себя две части. В первой из них
испытуемым не сообщали о том, что в отдельных пробах колебания тела будут связаны со
смещениями зрительной среды, и предлагали смотреть на какой-либо объект неподвижного заднего плана. Во второй части испытуемым заранее сообщали, что такая связь будет
присутствовать, и предлагали минимизировать колебания тела в сагиттальной плоскости,
отслеживая смещения переднего плана относительно какого-либо заранее выбранного объекта на ее заднем плане. Пробы со связью колебаний тела и ВЗС перемежали пробами со
стоянием при полностью неподвижном зрительном окружении (НЗО) и пробами со стоянием при закрытых глазах (ЗГ). Вклад зрительного контроля в поддержание позы оценивали по изменениям амплитудно-частотных характеристик двух переменных – смещений
вертикальной проекции центра тяжести тела (ЦТ) и разности между положением центра
давления стоп (ЦДС) и проекцией ЦТ. Изменения проекции ЦТ рассматривали как основную контролируемую переменную при поддержании позы, а ЦДС–ЦТ – как переменную,
которая содержит в себе информацию об изменениях результирующей мышечно-суставной
жесткости в голеностопных суставах, связанной с активностью мышц голеней. Анализ осцилляций ЦТ и ЦДС–ЦТ выявил четкую зависимость их спектров от направления связи
между смещениями тела и колебаниями переднего плана и от инструкции, полученной испытуемыми. В первой группе тестов при СФ-связи среднеквадратические значения (RMS)
спектров колебаний обеих переменных находились в том же диапазоне, что и при стоянии с
ЗГ, а при ПФ-связи были ближе к зоне значений, характерных для условий НЗО. Во второй
группе тестов RMS спектров, вычисленные для обеих переменных, были количественно
иными: в случае ПФ-связи колебаний тела и переднего плана они были меньше значений,
выявленных в условиях стояния с НЗО, а в случае СФ-связи – меньше значений, характерных для стояния с ЗГ. Введение инструкции во второй группе тестов отражалось и в
изменениях параметров переменной ЦДС–ЦТ. В частности, при ПФ-связи RMS спектров
колебаний этой переменной несколько уменьшались, а их медианная частота существенно увеличивалась. Полученные данные позволяют полагать, что улучшение стабильности
стояния после введения инструкции, уточняющей зрительный контроль и акцентирующей
его на одном направлении колебаний тела, является результатом более активного использования зрительной обратной связи в условиях восприятия нестабильного переднего плана
ВЗС. Это следует рассматривать как одно из доказательств эффективного участия зрения в
позном контроле при нарушении стабильности внешнего окружения.
Досліджували підтримування вертикальної пози в умовах
занурення людини у віртуальне тривимірне зорове середовище (ВЗС). ВЗС складалось із двох планів: передній являв
собою вікно кімнати, а задній – фрагмент пейзажу за вікном. Комп’ютерна програма дозволяла пов’язувати коливання тіла в сагітальній площині з переднім планом ВЗС,
що робило його рухливим. У перебігу тестування такий
зв’язок міг бути як протифазним (ПФ-), так і синфазним
(СФ-); задній план завжди залишався нерухомим. Кожний
експеримент включав в себе дві частини. У першій з них
при проведенні проб випробуваних не сповіщали про те, що
в окремих пробах коливання тіла будуть пов’язані зі зрушеннями зорового середовища, і пропонували їм дивитися
на будь-який об’єкт нерухомого заднього плану. У другій
частині випробуваних заздалегідь повідомляли про наявність такого зв’язку і пропонували їм мінімізувати коливання тіла в сагітальній площині, відслідковуючи зміщення переднього плану щодо будь-якого заздалегідь обраного
об’єкта на її задньому плані. Проби із зв’язком коливань
тіла та ВЗС чергували з пробами зі стоянням при цілком
нерухомому зоровому оточенні (НЗО) та пробами зі стоянням при заплющених очах (ЗО). Внесок зорового контролю
в підтримування пози оцінювали за змінами амлітудно-частотних характеристик елементарних змінних, які обчислювали згідно з траєкторією переміщень центра тиснення стоп
(ЦТС). Цими змінними була вертикальна проекція центра
ваги тіла (ЦВ) і різниця між ЦТС і вертикальною проекцією
ЦВ. Зміни проекції ЦВ розглядали як основну контрольовану змінну, котра вміщувала інформацію про зміни результуючої м’язово-суглобової жорсткості в гомілковостопних
суглобах, пов’язаної з активністю м’язів гомілок. Аналогічним чином аналізували проби, отримані в разі стояння
в умовах НЗО та ЗО. Аналіз змінних ЦВ і ЦТС–ЦВ виявив
чітку залежність їх спектрів коливань від напрямку зв’язку
між зміщеннями тіла та коливаннями переднього плану і від
інструкції, отриманої випробуваними. У першій групі тестів
при СФ-зв’язку середньоквадратичні значення (RMS) спектрів коливань обох змінних знаходились у тому ж самому
діапазоні, що й при стоянні із ЗО, а при ПФ-зв’язку були
ближчими до зони значень, характерних для умов НЗО. У
другій групі тестів RMS спектрів, обчислені для обох змінних, були кількісно іншими: у разі ПФ-зв’язку коливань тіла
та переднього плану вони були менше значень, виявлених в
умовах стояння з НЗО, а в разі СФ-зв’язку – менше значень,
характерних для стояння із ЗО. Уведення інструкції в другій
групі тестів відображувалось і в змінах параметрів змінної
ЦТС–ЦВ. Зокрема, при ПФ-зв’язку RMS спектрів коливань
цієї змінної дещо змінювались, а їх медіанна частота істотно збільшувалася. Отримані дані дозволяють вважати, що
покращення стабільності стояння після введення інструкції,
уточнюючої зоровий контроль та акцентуючої його на одному напрямку коливань тіла, є результатом більш активного
використання зорового зворотного зв’язку в умовах сприйняття нестабільного переднього плану ВЗС. Це, очевидно,
слугує доказом ефективної участі зору в позному контролі
при порушенні стабільності зовнішнього оточення.
