Це розмова про поетичний дискурс мегаполісу міста, зокрема Києва – столиці історичної
постави держави Україна-Русь, у художніх візіях М. Вінграновського. Київ для нього – “святая
святих”. Та все ж Києву з його динамікою й ритмами, певними стандартами побуту, властивими
великому місту, поет має свою альтернативу, контраст усьому міському. Поет здобув, осягнув
місто, а місто здобуло його, узяло його духовну плоть у свою плоть, але водночас він не одірвався
від того світу, з якого пішов “у світ широкий”, – це Село, світ для нього генетично іманентний.
Контрапунктом, наголосом дослідження виступає слово “гармонія”, тому автор аналізує жанр
елегії, що дозволила поетові оприсутнити в ній новий “тип” рефлексій, поглиблюючи порушену
проблематику.
The paper focuses on the poetical discourse of the large city, first of all that of Kyiv, in artistic
visions of M. Vinhranovsky. For the poet, Kyiv is the inviolable sanctuary. Yet he contrasts all the
urban features of the capital, in particular its dynamics, hasty rhythm and everyday life standards,
with the Village topos, a genetically immanent world of his own which the poet never left behind him.
A sort of counterpoint and emphasis of the present research is the word “harmony”. This is why the
author analyzes the elegy genre which has helped the poet to articulate a new type of reflection and
extended the range of problems discussed here.
Это разговор о поэтическом дискурсе мегаполиса
города, в частности Киева – столицы государства Украина-
Русь, в художественных виденьях М. Винграновского.
Киев для него – “святая святых”. И все же в противовес
Киеву с его динамикой и ритмами, определенными
стандартами быта, которые свойственны большому
городу, поэт имеет свою альтернативу, контраст всему
городскому. Поэт получил, постиг город, а город получил
его, взял его духовную плоть в свою плоть, но в то же
время он не оторвался от того мира, из которого пошел
“в мир широкий”, – это Село – мир для него генетически
имманентен. В качестве контрапункта, акцента
исследования выступает слово “гармония”, поэтому автор
анализирует жанр элегии М. Винграновского, которая
позволила поэту проявить в ней новый “тип” рефлексий,
а это, в свою очередь, углубляло поднятую проблематику.
