Смерть і/як творчість у художньому всесвіті митця: Леся Українка

Abstract

У статті розглядається співвіднесеність смерті як екзистенційного феномену і мистецтва як найвищого вияву шукань людського духу. У центрі уваги – життя і творчість Лесі Українки в її намаганні через досвід Іншого та власний досвід осягнути сутність буття в його граничних виявах. Зроблено спробу окреслити особливості сприйняття й артикуляції письменницею в епістолярних та художніх текстах “простору смерті”; осмислюється намагання інтелектуально-вольовим зусиллям подолати фатальну розщепленість свідомості в ситуації “межі”.

The article deals with the interrelations of death as an existential phenomenon and art as the highest state the human striving. It focuses on Lesia Ukrayinka’s urge to understand the utter boundaries of human existence through the personal experience and the experience of the Other. The author thus seeks to outline Lesia Ukrayinka’s “space of death” as it is apprehended and articulated in her diaries and fiction, and to interpret her yearning to overcome the dissociation of consciousness in borderline situations.

В статье рассматривается соотношение смерти как экзистенциального феномена и искусства как наивысшего проявления исканий человеческого духа. В центре внимания жизнь и творчество Леси Украинки в ее попытке через опыт Другого и собственный опыт осознать сущность бытия в его крайних проявлениях. Делается попытка раскрыть особенности восприятия и артикуляции писательницей в эпистолярных и художественных текстах “пространства смерти”; рассматривается попытка интеллектуально-волевым усилием преодолеть фатальное расщепление сознания в ситуации “пограничья”.