Висвітлюється діяльність євангельських християн-баптистів на міжнародному рівні в контексті умов, створених для них у зв’язку з радянською політикою державного атеїзму у 1960–1980-х рр. У межах конфесії у той час існувало два крила – офіційне (Союз євангельських християн-баптистів СРСР) та опозиційне (Рада церков євангельських християн-баптистів), які мали свої стратегії
розвитку міжнародних контактів. Радянська держава заохочувала міжнародну діяльність Союзу євангельських християн-баптистів, розглядаючи її як інструмент для підтримки позитивного іміджу СРСР під час «холодної війни».
Водночас лідери опозиційної частини спільноти, що існувала в підпіллі, докладали зусиль для інформування світових релігійних та правозахисних організацій про переслідування віруючих радянським режимом, що відповідно підважувало репутацію СРСР на світовому рівні. З метою посилення позицій радянської держави у світі органи влади поступово послаблювали внутрішні обмеження для релігійних організацій. Міжнародна діяльність євангельських християн-баптистів стала чинником лібералізації політики державного атеїзму.
The article explores international activities of Evangelical Christians-Baptists in the conditions
of late Soviet time and Cold War. In that time there were two opposite wings of
this denomination, official and clandestine, which developed different strategies of international
cooperation. Soviet authorities fostered international contacts of leaders of the
official Evangelical-Baptist Union in order to showcase religious freedom in the USSR.
At the same time, leaders of the clandestine part of the community endeavored to inform
the international human rights organizations about persecutions of believers by Soviet regime.
In order to improve international image of the Soviet Union, its authorities gradually
loosened the restrictions for religious organizations. Thus international activities of
Evangelical Christians-Baptists, among other factors, eventually led to liberalization
of Soviet domestic atheist policy.
