Анотація:
Світова історія знає чимало прикладів того, як політичні запозичення іноземного досвіду, нехай і прогресивного, не лише не сприяють досягти бажаної мети, а навпаки – можуть навіть погіршити становище країни. В сучасних умовах, коли глобалізація поступово уніфікує виробництво, політичний менеджмент не може залишати поза увагою традиції та звичаї народів, ігнорувати етнічно багатобарвну картину світу і, в першу чергу, стиль світосприйняття, ціннісне ядро, ментальні настанови тієї нації, до якої він прагне застосувати власні поради та заходи. Як писав Г. Лебон, „в політичних установах найочевидніше проявляється влада расової душі”. Більше того, „установи народу складають вираз його душі, і… якщо йому легко буває змінити їх зовнішність, то він не може змінити їх підвалини”. У цьому ж плані висловлювався і М. Данилевський: „Політичні форми, вироблені одним народом, власне тільки для одного цього народу і придатні”. Метою цієї статті є спроба виявити пріоритетні напрямки впливу на самосвідомість української нації, які б сприяли оптимізації процесу державотворення в Україні.