У статті розкриваються погляди С. Кіркегора на проблему історичності християнства, які він відстоює в площині критичного зіставлення зі спекулятивною гегелівською позицією в принципі тотожною офіційній лютеранській теології. Відстоюючи свою концепцію істинного християнства з позиції екзистенціальної діалектики, Кіркегор використовує для тлумачення християнства "подвійну рефлексію" і приходить до висновку, що християнство є парадокс, бо постійно застосовує час та історичне до вічного. Пропонує свій власний шлях "наближення до віри", вірі як парадоксу.
В статье рассматриваются взгляды С. Кьеркегора на проблему историчности христианства, которые он отстаивает в плоскости критического сопоставления со спекулятивной гегелевской позицией в принципе тождественной официальной лютеранской теологией. Отстаивая свою концепцию истинного христианства с позиции экзистенциальной диалектики, Кьеркегор использует для истолкования христианства "двойную рефлексию" и приходит к выводу, что христианство есть парадокс, ибо постоянно использует время и историчность к вечному. Предлагает свой собственный путь "приближения к вере", вере как парадоксу.
The article tells about how Kierkegaard S. was dealing with the problem of historicity of Christianity, which he examines in the sphere of critical confrontation to speculative ideas of Hegel G. identical to official Lutheran theology. Proving his conception of true Christianity on the basis of existential dialectics, Kierkegaard S. uses "double introspection" to interpret Christianity and makes a conclusion that Christianity is a paradox because it always uses time and historicity vs. eternity. He offers his own way of "coming closer to faith", faith as a paradox.
