У статті обговорюється проблема вивчення політичної кризи у Східній Європі, спричиненої вторгненням шведського короля Карла Х Ґустава до Речі Посполитої у липні 1655 р. Автор зосереджує свою увагу на двох головних питаннях, пов’язаних із цією тематикою, що розглядалися в історичних творах від
середини ХІХ ст. до сьогоднішнього дня – коли саме шведський король ухвалив
рішення напасти на Яна Казимира та дискусії, чи не було це спричинене насамперед прагненнями перешкодити Росії встановити свій контроль над балтійським узбережжям, зокрема в Курляндії та Лівонії? Розглядаються праці
деяких визначних шведських, українських, британських, російських, французьких, польських, німецьких істориків, у тому числі Ф.Ф.Карлсона, Н.Едена, Е.Омана, Б.Кентржинського, М.Робертса, Б.Осарда, Л.Заборовського, А.Стаде,
Т.Новака, О.Кобзарєвої та ін.
This article discusses problems involved in studying the political crisis that arose in
Eastern Europe when Charles X Gustavus of Sweden invaded the Polish-Lithuanian
Commonwealth in July, 1655. The author focuses his attention on two main questions
discussed in historical writings related to this topic from the mid-19th century
to the present day. The first is the problem of establishing when the Swedish king
decided to invade Poland. The second question is whether the Swedish invasion of
the Commonwealth was undertaken primarily to prevent Russia from establishing
control over the Baltic coast, particularly Courland and Livonia. The article reviews
the works of some prominent Swedish, Ukrainian, British, Russian, French, Polish, German, and other historians. The most influential among them were Fredrick Ferdinand Carlson, Nils Edén, Emil Haumant, Bohdan Kentrschynskyj,
Michael Roberts, Birger Åsard, Lev Zaborovsky, Arne Stade, Tadeusz Nowak, and Elena Kobzareva.
