Текст Ф.М. Достоевского «Сон смешного человека» рассматривается в жанровом формате притчи-параболы. Семантический потенциал «Сна» очерчивается через формально-содержательную целостность: с матрицей двойничества как пародийного ключа, а также в тройном онтологическом векторе «сон – смерть – возрождение». В частности, интертекстуальные коннотации фокусируются в измерениях «сакрохронотопа». Тема раскрывается в свете обновленной практики восприятия литературных текстов, позволяющей продуктивно модифицировать жанровую оптику.
Текст Ф.М. Достоєвського «Сон смішної людини» розглядається в жанровому форматі притчі-параболи. Семантичний потенціал «Сну» окреслюється через формально-змістовну цілісність: з визначальною матрицею двійництва як пародійного ключа, а також у потрійному онтологічному векторі «сон – смерть – оновлення». Зокрема, інтертекстуальні конотації фокусуються у вимірах «сакрохронотопу». Тема розкривається у світлі оновленої практики сприйняття літературних текстів, що дозволяє продуктивно модифікувати жанрову оптику.
Text by F. Dostoyevsky «The Dream of a Ridiculous Man» is analyzed in the genre format of the parable-parabola. The semantic potential of the “Dream” is defined through the formal and contents integrity: defining a matrix of duality as a parody key, as well as in triple ontological vector «dream – death – renewal». In particular, intertextual connotations focus in dimensions of the «sacrochronotope». The theme is developed in the light of the new practice of literary texts perception that allows productive modification of the genre optics.
