У статті пропонується погляд на романи “Книга забуття” і “Та сама курява дороги” В. Слапчука
крізь призму ідеї “абсурдної людини” А. Камю. Відчуття у парадигмі фундаментального
абсурду характеризує експресіоністський масштаб відчаю, який став критеріальним чинником
поетики “Книги забуття”, змінивши емоційно-почуттєву і ритмо-композиційну криву в напрямку
відстороненої рефлексії у “Тій самій куряві дороги”. Акцент зроблено на “Книзі забуття” як на
первинному художньому об'єкті, що репрезентує нову естетичну стратегію, “живий метод”
автора.
The paper presents a view on the novels “The Book of oblivion” and “The same dust of the road” by
Vasyl Slapchuk based on the idea of “the absurd man” by Albert Camus. Sensation in the paradigm of
fundamental absurdity characterizes expressionistic scope of despair that has become a distinctive
feature of poetics of “Book of oblivion”, changing emotional and sensual, also rhythm and composite
curve toward the aloof reflection in “The same dust of the road”. “The Book of Oblivion” has been
defined as a primary artistic object representing a new aesthetic strategy, “living method” of the
author.
В статье предлагается взгляд на романы “Книга
забвения” и “Та же самая пыль дороги” В. Слапчука сквозь
призму идеи “абсурдного человека” А. Камю. Ощущения
в парадигме фундаментального абсурда характеризуют
экспрессионистический масштаб отчаяния, который стал
критериальным фактором поэтики “Книги забвения”, сменив
эмоционально-чувственную и ритмо-композиционную кривую
в направлении отчуждённой рефлексии в “Той же самой пыли
дороги”. Романы анализируются в соотношении филиации.
Акцент на “Книге забвения” как на первичном художественном
объекте, который репрезентирует новую эстетическую
стратегию, “живой метод” автора.