Стаття присвячена дослідженню функцій українського вірша кінця XVI – початку XVII ст., з-поміж яких
вирізняється його скерованість на осягнення вічних істин, а також на повноту земного людського обов'язку
й особистого покликання, що зумовлює окремішню, супровідну і “ключову”, роль віршованого тексту.
This article explicates the functions of Ukrainian poems written at the turn of the 17th century. In view of
this, the author points at their usage as a vehicle for grasping the timeless verities as well as the plenitude
of human obligations and vocations. All this makes for self-suffi cing, concomitant and key role of the
verses.
Статья посвящена исследованию функций украинского стиха
конца XVI – начала XVII вв., среди которых выделяется его направленность на постижение вечных истин, а также на полноту земного
пути и личного человеческого призвания, что обусловливает специальную, сопровождающую и “ключевую”, роль этого стиха.