У статті йдеться про зв’язок соціалістичного реалізму, що трактується як естетичний феномен, з
досвідом авангардизму й кітчу, лівого мистецтва й неоромантизму. Предмет дискусії – ототожнення
соцреалізму з постмодернізмом, а також уніфікація самого поняття соцреалізм без урахування його
відмінностей на різних фазах розгортання. Зокрема, у статті аналізується парадигма соцреалізму,
змодельована на основі авангардистського експерименту з масовим мистецтвом, лефівського ототожнення
мистецтва з конвеєрним тиражуванням способів формального опрацювання життєвого матеріалу, а
також романтичної естетичної сублімації, яка стає “імітованою сублімацією”, іконічно втілюється через
кітч та монополізує естетичне сприйняття, “запаковуючи” його в художній образ.
This article problematises the relations between the socialist realism as an aesthetic phenomenon, on the one
hand, and the experience of avant-gardism as well as kitsch, on the other hand; between leftist art and
neoromanticism. The author of the essay criticizes those who tend to identify socialist realism with postmodernism,
and also those who unify the notion of “socialist realism” in itself, without considering the differences peculiar
to different phases of its development. In particular, the author makes inquiry into the paradigm of socialist
realism based upon the experiments with the mass art typical of avant-gardism, the identification of arts with
a conveyor-like production of methods for empirical material’s treatment, as practiced by LEF (Leftist Front
for the Arts), and also upon the aesthetic sublimation of the Romanticism which becomes an “imitated
sublimation”, being iconically embodied in kitsch and thus monopolising the aesthetic reception by way of
packing it up into the image.
В статье идет речь о связи социалистического реализма,
который рассматривается как эстетический феномен, с опытом
авангардизма и китча, левого искусства и неоромантизма.
Предметом дискуссии служат ототждествление соцреализма с
постмодернизмом, а также унификация самого понятия соцреализм
без учета его отличительных особенностей на разных фазах
развития. В частности, в статье анализируется парадигма
соцреализма, моделируемая на основании авангардисткого
эксперимента с массовым искусством, лефовского отождествления
искусства с конвеерным тиражированием способов формальной
обработки жизненного материала, а также романтической
эстетической сублимации, которая становится “имитированной
сублимацией”, иконически воплощается в китче и монополизирует
эстетическое восприятие, “запаковывая” его в художественный образ.