Польська історіографія 1989–2009 рр.: дуже суб’єктивні підсумки

Abstract

Підсумовуючи явища, які характеризують співтовариство польських істориків в останні двадцять років, я зосередився на відносинах польської наукової історії з сучасними тенденціями в світовій науці. Вони цікаві тим, що польська історіографія загалом ігнорує постмодерністську критику історії і таке відношення, нерідко, призводить до несподіваної реалізації постмодерністських принципів у викривленій формі когнітивного релятивізму і творення картини минулого на основі фікційних сюжетів. Спадщина школи «Анналів» вигасає у Польщі після 1989 року, незважаючи на тісні наукові зв’язки в 1970-х і 1980-х років. Це означає, відрив від структурної, проблемно-орієнтованої і синтезуючої історії задля безмежного затвердження історичного документу, як джерела знань. Такий метод дослідження фокусується на відстеженні фактів, а не розумінні їхнього змісту. Відповідальна за це ситуація, коли відкрився доступ до інформації закритої протягом десятиліть у польських і зарубіжних архівах, а також Інститут національної пам’яті, який творить суспільні стандарти історика як того, хто шукає за архівними документами «як було насправді». Важливою проблемою є також використання історичних знань у польському суспільстві. Історична політика наразі є успішною на ниві музеєзнавства, а його найбільшою невдачею став випадок із Єдвабним: конкретна дискусія істориків потонула у політичній боротьбі і аргументовано продемонструвала таку слабкість польської історіографії, як тенденція до взяття участі в ідеологічному дискурсі та відсутність рефлексії щодо категорії нації. Вона також виявила, що професійна історіографія в суспільній свідомості легко поступається дилетантським оповідям про минуле. Позитивною зміною в польській історіографії є її поступова інтернаціоналізація. Одним з її найбільших міжнародних успіхів стало вписання польської шляхетської Речі Посполитої до національних історіографій наших східних сусідів. У зв’язку із децентралізацією світової історіографії, з’являється шанс для нового позиціонування історії Польщі у світовій історичній спадщині.

Summing up the phenomena which characterized the community of Polish historians in the last twenty years, I am focussing on the relations of the Polish scientific history to current trends in the worldwide science. It is then interesting that Polish historiography ignores postmodernist criticism of history and this attitude, not infrequently, leads to unaware realization of postmodernist principles in the awry form of cognitive relativism and creation of a picture of the past on the basis of fictional threads. The heritage of the «Annales» school was lost in Poland after 1989 despite close scientific relations in 1970s and 1980s. It means breakaway from processual, problem-oriented and synthesized history towards a limitless affirmation of a historical document as a source of knowledge. Such a method of research focalizes on tracking facts instead of understanding their sense. The responsibility lies in having gained access to, closed for decades, Polish and foreign archives, as well as with the Institute of National Remembrance which creates a public standard of a historian who searches out «how it really was» in archival documents. An important problem is also the use of historical knowledge by the Polish society. Historical politics is successful in the field of museology and its biggest failure was the case of Jedwabne: a concrete discussion of historians drowned in a political fight and the argument showed such weakness of Polish historiography as a tendency to take part in ideological discourse and lack of reflection on a category of nation. It also turned out that professional historiography in the social consciousness loses easily with dilettantish narratives about the past.A positive change in the Polish historiography is its gradual internationalization. One of its greatest international successes was the introduction of the Polish Noble Republic into national historiographies of our Eastern neighbours. Along with decentralization of the world’s historiography, there is still a chance to position Poland’s history in the world heritage of history.