Однією з парадигм сучасної науки є положення, що стабільність системи
визначається лабільністю її складових. У статті подано критичний аналіз
класифікацій типів стратегій адаптації видів судинних рослин до варіабельного зовнішнього середовища і розглянуто сучасні уявлення щодо фенотипічної пластичності рослин та її екологічного значення. Висунуто положення, що основною формою складних ценобіотичних взаємовідносин рослин є не конкуренція, а співіснування, що зумовлено екологічною і біологічною своєрідністю видів (тривалість онтогенезу, системи розмноження, послідовність сезонного розвитку) та рівнем фенотипічної пластичності
за певних умов інтенсивності й спектра світла, водозабезпечення, типу ґрунту. Саме співіснування видів, різних за біологією та екологією, забезпечує стабільність біоценозу, а отже, стабільність рослинного покриву, без якої життя на планеті Земля неможливе.
Одной из парадигм современной науки является положение, что стабильность системы определяется лабильностью ее составляющих. В свете этой парадигмы проведен критический анализ классификаций типов стратегий
адаптации видов сосудистых растений к вариабельной внешней среде и рассмотрены современные представления
о фенотипической пластичности растений и ее экологическом значении. При изменении внешних факторов естественного или антропогенного происхождения растения проявляют пластичность признаков на различных уровнях своей организации, что ведет к появлению многочисленных фенотипических вариаций. Выдвинуто положение, что основной формой сложных ценобиотических взаимоотношений растений, которые ведут неподвижный образ жизни и отличаются автотрофным типом питания, является не конкуренция, а сосуществование, которое обуславливается экологическим и биологическим своеобразием видов (продолжительность онтогенеза, системы размножения, последовательность сезонного развития) и уровнем фенотипической пластичности в определенных условиях интенсивности и спектра света, водообеспечения, типа почвы. Именно сосуществование видов различной биологии и экологии обеспечивает стабильность биоценоза и, таким образом, стабильность растительного покрова, без которой жизнь на планете Земля невозможна.
An idea of the system stability determined by lability of its components is one of modern scientific paradigms. In the light
of this paradigm, a critical analysis of the classifications of adaptation strategy types of vascular plants is presented and
current concepts on phenotypic plasticity in plants and its ecological significance are considered. Under the natural or
anthropogenic environmental changes, plants display plasticity at the different levels of their organization that leads to
the appearance of numerous phenotypic variations. It is advanced the main mode of complicated cenobiotic interrelationships
of plants, which are immobile and autotrophic, is coexistence, not competition, that is grounded on both the
species biological and ecological specificity (ontogenesis duration, reproduction systems, succession of season development)
and the level of phenotypic plasticity in the certain conditions of light intensity and spectrum, water supply, as
well as by the soil type. Namely, coexistence of species different on biology and ecology provides stability of biocenosis
and, thus, stability of the plant cover, without which life of the planet Earth is impossible.
