Армянские эпитафии из Килии

Abstract

В статье приводится относительно большой корпус источников, относящихся к армянскому переселенческому очагу Килии (Южное Подунавье). Первоочередное место в нем занимают датирующиеся 1646–1765 годами 12 армянских эпитафий. Надгробия, их несшие, количеством также 12, некогда располагались внутри и в окружении церкви Святого Николая, сооруженной в 1648 году молдавским господарем Василом Лупулом. Пять из них, вместе с эпитафиями, сохранились до наших времен: три у церкви, а два в местном музее. Три из этих пяти надгробий обнаружены недавно, и эпитафии их представляют собой нововыявленные источники. Две другие изданы ранее. Остальные семь надгробий и их эпитафии известны исключительно из различных публикаций. Анализ приведенного материала показывает, что упомянутые в эпитафиях лица не являлись потомками тех давних жителей-армян Килии, которые обосновались здесь в течение XI–XV веков и имели в своем распоряжении церковь Святой Богородицы (местонахождение неизвестно). Это в подавляющем большинстве своем представители второго или третьего поколений армян, перебравшихся сюда из разных мест Исторической Армении и даже, возможно, Персии в первых десятилетиях XVII столетия. Приходится констатировать, что новоприбывшие армяне производили погребения у церкви Святого Николая и в ней самой сразу после ее сооружения в 1648 году и, надо полагать, вплоть до своего ухода в Григориополь в 1792 году. Эпитафия 1646 года дает основание предполагать о захоронениях, произведенных даже в период строительства церкви. Такое положение дел указывает на непосредственное отношение последней к прибывшим в XVII веке армянам и подтверждается свидетельством Н. Клеемана о том, что у армян Килии было две церкви.

У статті наводиться досить великий корпус джерел, що відносяться до вірменського переселенського центру в Кілії (Южне Подунав’я). Першочергове місце в ньому займають датовані 1646–1765 роками 12 вірменських епітафій. Надгробки, які несли їх, кількістю також 12, колись розташовувалися всередині і в оточенні церкви Святого Миколи, збудованої у 1648 роцi молдавським господарем Василем Лупулом. П’ять з них, разом з епітафіями, збереглися до наших часів: три у церкви, а два в місцевому музеї. Три з цих п’яти надгробків виявлені недавно, і епітафії їх представляють собою нововиявлені джерела. Дві інші видані раніше. Решта сiм надгробків та їх епітафії відомі виключно з різних публікацій. Аналіз наведеного матеріалу показує, що згадані в епітафіях особи не були нащадками давніх мешканців Кілії, тобто тих вірмен, які влаштувалися тут протягом XI–XV століть та мали у своєму розпорядженні церкву Святої Богородиці (місцезнаходження невідомо). Це в переважній більшості представники другого або третього поколінь вірмен, що перебралися сюди з різних місць Історичної Вірменії і навіть, можливо, Персії в перших десятиліттях XVII століття. Доводиться констатувати, що новоприбулі вірмени здійснювали поховання біля церкви Святого Миколи і в ній самій відразу після її спорудження в 1648 році і, треба вважати, аж до свого відходу у Григоріополь в 1792 році. Эпітафія 1646 року дає підставу припускати наявність поховань, здійснених навіть у період будівництва церкви. Такий стан справ вказує на безпосереднє відношення останньої до прибулих у XVII столітті вірмен, і підтверджується свідченням Н. Клеемана про те, що у вірмен Кілії було дві церкви.

The article uses a rather large number of sources concerning Armenian resettlement center in Kiliya (Danube Delta, in the Bessarabian historic district of Budjak). Most of them are presented by Armenian epitaphs, in total twelve, dated to 1646–1765 years. Twelve tombstones, carrying them, were located inside the church of St. Nicholas in Kiliya and possibly in its environment as well. Five of them, together with epitaphs are preserved to our times: three in the church garden and two in the Kiliya museum. Three of these fi ve tombstones were discovered recently, and their epitaphs are new-found sources. Two others had been published earlier. The remaining seven tombstones and there epitaphs are known only from various publications. The analysis of these twelve epitaphs reveals that the persons, mentioned in them, in their vast majority were the representatives of the second or third generation of the Armenians, who migrated here from various places of Historical Armenia, and even, perhaps, from Persia in the early decades of the XVII century. So they had no relation to the old Armenian inhabitants of Kiliya, settled here earlier – in the course of the XI–XV centuries. The sources come to prove that the last had a church of St. Virgin (now the location is unknown), which existed up to the very beginning of the XIX century. So we have to admit that the newly arrived Armenians made burials in the church of St. Nicholas and round it right after its construction in 1648 by the Moldavian ruler Vasil Lupul and, presumably, until their leaving for Grigoriopol in 1792. Epitaph, dated 1646, suggests a burial made even during the construction of the church. The said indicates a direct relation of the last to the newly arrived Armenians and fi nds confi rmation in N. Kleeman’s reduction (the 60-s of the XVIII century) that the Armenians had two churches in Kiliya.