Любов як причетність до повноти буття (на матеріалі компаративного аналізу філософського і поетичного дискурсів)

Abstract

У статті розглядається поняття любові як ставлення до цінності і як реалізації всього спектру ціннісних інтенцій. Таке розуміння посідає центральну позицію у семантичній моделі ціннісної інтенційності і є характерним для російської культурної семантики. Для тлумачень любові як ціннісного ставлення, представлених у філософському дискурсі, а також для репрезентацій любові в поезії Срібного віку, очевидною є релевантність ознаки повноти буття. Автор статті доводить, що через любов суб’єкт прилучається до Абсолютної повноти буття, при цьому усвідомлюючи себе елементом всеохоплюючої єдності.

В статье рассматривается понятие любви как отношения к ценности и реализации всего спектра ценностных интенций. Такое понимание занимает центральную позицию в семантической модели ценностной интенциональности и является характерным для русской культурной семантики. Для толкований любви как ценностного отношения, представленных в философском дискурсе, а также для репрезентации любви в поэзии Серебряного века, очевидна релевантность признака полноты бытия. Автор статьи делает заключение, что через любовь субъект приобщается к Абсолютной полноте бытия, при этом осознавая себя элементом всеохватывающего единства.

The article deals with the concept of love as a value attitude and realization of the whole spectrum of axiological intentions. This approach occupies the main position in the semantic model of value intentionality and is typical of Russian cultural semantics. For the representations of love in the poetry of Russian Silver Age as well as for the interpretations of love as value attitude in the philosophic discourse the relevance of the entirety of existence is evident. The scholar proves that an individual joins the Absolute entirety of existence and perceives him(her)self as an element of overall unity.