Даже незначительные колебания температуры окружающей среды, помимо инициирования терморегуляторного ответа
организма, приводят к изменениям цикла бодрствование-сон. Показано, что постоянное холодовое воздействие (ПХВ) и
ритмические холодовые воздействия (РХВ) изменяют глубину и длительность сна: после ПХВ увеличивается длительность
как медленноволнового сна (МВС), так и парадоксального сна (ПС); после РХВ (–12°С) – достоверно увеличивается длитель-
ность только ПС; после РХВ (+10°С) – длительность МВС в светлое время суток. Обнаруженное повышение представленности
сна в темное время суток у животных после ПХВ и РХВ (–12°С) после перемещения их в нормальные условия окружающей
среды может свидетельствовать о стремлении организма уменьшить тепловую нагрузку. Изменения МВС при РХВ (+10°С)
после каждого 15-минутного холодового воздействия, вероятно, связаны с изменениями температуры кожи, изменение которой
считается даже более мощным фактором для инициации сна, чем изменение температуры “ядра” тела. Эти адаптивные изменения
сна согласуются с гипотезой о высокой потребности во сне как физиологическом механизме, способствующем периодическому
существенному снижению энерготрат в условиях их повышения во время акклимации.
Навіть незначні коливання температури навколишнього середовища, крім ініціювання терморегуляторної відповіді орга-
нізму, призводять до змін циклу неспання-сон. Показано, що постійний холодовий вплив (ПХВ) і ритмічні холодові впливи
(РХВ) змінюють глибину і тривалість сну: після ПХВ збільшується тривалість як повільнохвильового сну (ПХС), так і пара-
доксального сну (ПС); після РХВ (–12°С) – достовірно збільшувалась тривалість тільки ПС; після РХВ (+10°С) – тривалість
ПХС в світлий час доби. Виявлене підвищення представленості сну в темний час доби у тварин після ПХВ і РХВ (–12°С) після
переміщення їх в нормальні умови навколишнього середовища може свідчити про прагнення організму зменшити теплове
навантаження. Зміни ПХС при РХВ (+10°С) після кожного 15-хвилинного холодового впливу, ймовірно, пов’язані зі змінами
температури шкіри, зміну якої вважають навіть більш потужним фактором для ініціації сну, ніж зміну температури “ядра”
тіла. Ці адаптивні зміни сну узгоджуються з гіпотезою про високу потребу у сні як фізіологічному механізмі, що сприяє
періодичному істотному зниженню енерговитрат в умовах їх підвищення під час аклімації.
Even small fluctuations in ambient temperature, in addition to the initiation of thermoregulatory response of the organism, lead to
changes in sleep-wake cycle. It is shown that long-term cold exposure (LTCE) and rhythmic cold exposures (RCE) cause changes in the
sleep depth and duration: after LTCE both slow wave sleep (SWS) and rapid eye movement (REM) sleep are increased in the duration;
after RCE (–12°C) only the REM sleep duration is significantly increased; after RCE (+10°C) the SWS duration is increased in light
period. Revealed sleep amount increase in dark period in animals after LTCE and RCE (–12°C) after transfering them into normal
environmental conditions, is probably due to intention of an organism to reduce the thermal load. Changes in SWS under RCE (+10°C)
after each 15 minutes of cold exposure are probably related to skin temperature changes. It is believed that skin temperature change is
even more powerful factor for the sleep initiation than change in the body “core” temperature. These adaptive changes in sleep are
agreed with the hypothesis about a high need in sleep as a physiological mechanism for the periodic significant reduction of energy
expenditure which is increased during acclimation.
