Українську народнопісенну традицію розглянуто як концентроване ментальне утворення, яке калібрують мислеформи народнопісенного матеріалу. Епістемологічний аналіз дає можливість простежити принципи структурування та культурологічний сенс архітектоніки самої традиції – її металогічний зміст, парадигмальну заданість і трансцендентну природу. Параметри епістеми народнопісенної традиції охоплюють способи інтелектуального орієнтування людини (етнофора) в бутті. Безпосередньо участь у традиції досліджено як проектування «зустрічі» свідомості з буттям, де за типами «знань» маркується змістовне та ціннісне поле народнопісенної культури. Те «дещо», яке позначає епістема народнопісенної традиції, є умовою виникнення артефакту – конкретної жанрової форми, її структурно-семантичного інваріанта, а отже, «лексичного» забезпечення та «знакового» вираження семантики як самої жанрової форми, так і «жанрової традиції» або «жанрового модусу».
Украинская народнопесенная традиция рассматривается как концентрированное ментальное образование, которое калибрируется мыслеформами народнопесенного материала. Эпистемологический анализ даёт возможность проследить принципы структурирования и культурологический смысл архитектоники самой традиции – её металогическое содержание, парадигматическую заданность и трансцендентальную природу. Параметры эпистемы народнопесенной традиции охватывают способы интеллектуального ориентирования человека (этнофора) в бытии. Непосредственное участие в традиции исследуется как проектирование «встречи» сознания с бытиём, где за типами «знаний» маркируется содержательное и ценностное поле народнопесенной культуры. То «нечто», что обозначает эпистема народнопесенной традиции, является условием возникновения артефакта – конкретной жанровой формы, её структурно-семантического инварианта, а значит, «лексического» обеспечения и «знакового» выражения семантики как самой жанровой формы, так и «жанровой традиции» либо «жанрового модуса».
The Ukrainian folk-singing tradition is examined as a concentrated mental construction which is calibrated by the folk-singing material’s mental forms. The epistemological analysis makes possible tracing of the principles of structuring and the culturological meaning of the very tradition’s architectonics – its metalogical substance, paradigmatic depth and transcendental nature. The epistema parameters of the folk-singing tradition embrace a man’s (ethnophor’s) everyday life intellectual orientation methods. P articipation in a tradition is directly examined as a project of «conversation» of consciousness with being where the folk-singing culture semantic and evaluating fields are marked after the «knowledge» types. That «something» which is marked with an epistema of folk-singing tradition is a condition of any artefact appearance – definite genre form, its structural semantical invariant, and therefore, «lexical» providing and «sign» expression of semantics of both the most genre form and «genre tradition» or «genre modus».