Проаналізовано найтиповіші підходи класичної етичної теорії до визначення джерел злого в людському житті. Доведено, що природу людини не розглядають як злу, а моральне зло вважають наслідком не контрольованих розумом чуттєвих спонук на самоздійснення, зокрема в неморальний спосіб. Розкрито шляхи опанування неусвідомлених виявів волі розумом, що здатний трансформувати стихійну активність у морально прийнятні форми. Осмислено цінність етичної теорії для усвідомлення деструктивної природи морального зла та формування суб’єкта людяності відносин на засадах морального добра.
The article deals with the most typical classical ethic theory approaches to the defi nition of evil in human life. It is proved that human nature is not treated as evil, while moral evil is seen as a consequence of reason, not controlled by sensual intention, to be also self-realized in an immoral way. The ways of controlling unrealized will by the reason that can transform spontaneous activity into ethically realized forms are also shown, thus suggesting integrity of ethical theory for realizing destructive nature of moral evil and forming the subject of human relations based on moral good.
