Мета статті – порівняти підходи до проблеми екуменізму в емігрантській дисидентській
спільноті на прикладі Російського студентського християнського руху та Російської Православної
Церкви Московського патріархату (РПЦ МП), прослідити еволюцію радянської доктрини від абстрагування до використання міжнародних екуменічних рухів у якості платформи для реалізації зовнішньополітичних цілей політичного керівництва СРСР у часи «холодної війни». Методологія дослідження включає послідовне дотримання принципів історизму, застосування методів аналізу
та синтезу. Наукова новизна. У статті автор уперше в українській історіографії пропонує подивитися на проблему екуменізму часів «холодної війни» крізь призму емігрантської преси, основним
джерелом дослідження є «Вісник Російського студентського християнського руху».
Висновки: Дисидентські емігрантські православні кола, об’єднані навколо «Вісника Російського
студентського християнського руху», здебільшого свою участь в екуменічному русі бачили як можливість для популяризації православ’я, обміну досвідом, підготовки підґрунтя для інтеграції в майбутньому вільної Російської Православної Церкви у світову християнську спільноту зі збереженням споконвічних православних традицій, догматичності, унікальності та непорушності. За період з
1948 по 1961 рр. основних змін в ідеології екуменізму не відбулося, на відміну від радянської зовнішньополітичної доктрини, яка еволюціонувала від ідеї «світової революції» до стратегії «мирного
співіснування». РПЦ, зокрема керівний апарат Московської патріархії, була поставлена на рейки
обслуговування інтересів влади на міжнародному рівні. Завдяки чому радянській владі вдалося поширити вплив на ключові структурні одиниці провідної екуменічної спільноти – Всесвітньої ради
Церков, тим самим відкрити черговий плацдарм для протистояння «соціалістичного» та «капітального» таборів епохи «холодної війни».
The purpose of the article is to compare approaches to the problem of ecumenism in the emigre dissident
community using the example of the Russian Student Christian Movement and the Russian Orthodox
Church (ROC), to trace the evolution of Soviet doctrine from abstraction to the use of international ecumenical
movements as a platform for realizing the foreign policy goals of the political leadership of the
USSR during the "of the Cold War". Research methodology includes consistent adherence to the principles
of historicism, the use of methods of analysis and synthesis. Scientific novelty. In the article, for the first time
in Ukrainian historiography, the author offers to look at the problem of ecumenism during the "Cold
War" through the prism of the emigrant press, the main source of the research is the "Bulletin of the Russian
Student Christian Movement".
Conclusions: Dissident émigré Orthodox circles united around the "Bulletin of the Russian Student
Christian Movement" mostly saw their participation in the ecumenical movement as an opportunity to popularize
Orthodoxy, exchange experience, and prepare the ground for the future integration of the free
Russian Orthodox Church into the world Christian community with preservation of ancient Orthodox traditions,
dogmatic uniqueness and inviolability. During the period from 1948 to 1961, there were no major
changes in the ideology of ecumenism, in contrast to the Soviet foreign policy doctrine, which evolved from
the idea of "world revolutions" to the strategy of "peaceful coexistence." The Russian Orthodox Church, in
particular the governing apparatus of the Moscow Patriarchate, was placed on the rails of serving the interests
of the authorities at the international level. Thanks to this, the Soviet authorities managed to spread
influence over the key structural units of the leading ecumenical community – the World Council of Churches,
thereby opening another bridgehead for the struggle of the "Cold War" era.
