Анотація:
Задум цієї статті виник ще в період апогею виборчої кампанії 2007 року, коли
всі телевізійні канали і періодичні видання рясніли передвиборчими обіцянка-
ми різноманітних політичних партій та блоків. Чого насправді варті ті обі-
цянки, всім давно відомо, але на емоційному рівні хотілося вірити в бодай якісь
зміни. Хоча позачергові вибори до Верховної Ради України викликали певні
юридичні питання щодо їхньої легітимності, вони, безумовно, були вельми
симптоматичними і символічними. З’явилася надія, що відтепер почнеться
нарешті новий етап розвитку нашої Батьківщини, яка під час трансформації
все ще «флуктуює» між своїм старим станом (якимось гібридом радянського
минулого і кучмівського сьогодення) і вже новою фазою, що ніяк не може сфор-
муватися та стабілізуватися. Це відповідно свідчить, що ми, зрештою, все ще
буксуємо на колишньому етапі свого розвитку. Тож чи відбудуться в результа-
ті виборів давноочікувані зміни?