У статті розглянуті основні причини підписання Гельсінського
заключного акта акторами європейської системи міжнародних відносин.
Надана характеристика окремих положень самого документа. У результаті дослідження доведено, що Гельсінська угода стала компромісом,
закріпивши існуючий у Європі статус-кво та означивши рамки мирного
регулювання відносин між Заходом та Сходом. Документом на довгі
роки були закріплені ключові принципи європейського миру та безпеки.
Угода суттєво послабила міжблокову напругу, не розділивши при цьому
сторони процесу на «переможених» і «переможців». Окремі ідеї Гельсінкі не втратили своєї актуальності і дотепер містять потенціал із
підтримки системи європейської безпеки. Головне — це невтручання у
внутрішні справи та баланс інтересів.
Знаковою спадщиною Гельсінкі стало утворення міжнародної організації — НБСЄ/ОБСЄ. Остання відкривала перед європейцями можливість проводити політику задля створення єдиної, мирної, демократичної та процвітаючої Європи. При цьому важко пройти повз той
факт, що сучасна ОБСЄ за багатьма параметрами своєї діяльності
принципово відрізняється від початкового, задуманого варіанту. Сьогоднішня полеміка в рамках організації дедалі більше нагадує малоефективні дискусії часів колишньої Ліги Націй.
Загалом із масштабних задумів, заради чого все й починалося ще в
60-х–70-х роках минулого століття, мало що виконано. Проте на
авансцену вийшла тематика, яка спочатку здавалася багатьом другорядною, питання про дотримання прав людини («третій кошик»).
Європейська практика міждержавних відносин продемонструвала, що
гуманітарна частина Гельсінських угод залишається актуальною і
сьогодні, особливо в пострадянських країнах, де в питанні захисту прав
людини, загалом, мало що змінилося з часів СРСР.
ОБСЄ не стала і вже навряд чи стане основним чинником формування комплексної системи європейської безпеки, що охоплює всі аспекти
— від військового до гуманітарного. Сьогодні в організації переважає
дрібнотем’я, що не відповідає первісним задумам її засновників. До того
ж відсутність механізму гарантування дотримання принципів ОБСЄ може остаточно «поховати» організацію.
The article examines the main reasons for the signing of the Helsinki Final
Act by actors of the global and European international system. The description
of individual provisions of the document itself is provided. As a result of the
study, it was proved that the Helsinki Agreement became a compromise that
consolidated the existing status quo in Europe and defined the framework for
the peaceful regulation of relations between the West and the East. The key
principles of European peace and security were fixed by the document for
many years. The agreement significantly eased the inter-bloc tension without
dividing the sides of the process into "losers" and "winners". Individual ideas
of Helsinki have not lost their relevance and still contain the potential to
support the European security system. The main thing is non-interference in
internal affairs and a balance of interests.
The formation of the international organization — CSCE/OSCE — was a
significant legacy of Helsinki. It opened up the opportunity for Europeans to
pursue policies for the creation of a united, peaceful, democratic and
prosperous Europe. At the same time, it is difficult to ignore the fact that the
modern OSCE in many parameters of its activity is fundamentally different
from the initial, conceived option. Today’s polemics within the organization
are increasingly reminiscent of the inefficient discussions of the former League
of Nations.
In general, little has been accomplished from the large-scale plans, for
which everything started back in the 60s and 70s of the last century. However,
a topic that initially seemed secondary to many came to the fore, the issue of
observing human rights ("the third basket"). The European practice of
interstate relations has demonstrated that the humanitarian part of the Helsinki
Agreements remains relevant even today, especially in post-Soviet countries,
where, by and large, little has changed since the time of the USSR in terms of
the protection of human rights.
The OSCE has not become and is unlikely to become the main factor in the
formation of a comprehensive system of European security, covering all
aspects — from military to humanitarian. Today, pettiness prevails in the
organization, which does not correspond to the original intentions of its
founders. In addition, the lack of a mechanism to guarantee compliance with
the principles of the OSCE can finally "bury" the organization.
