Висвітлюються обставини важкої дороги у заслання депортованих мешканців
Західної України, тих, кого вигнали зі власних домівок за допомогу чи співчуття учасникам
національно-визвольного руху (або й зовсім непричетних). Усіх цих людей радянська влада
визнала «соціально-небезпечними», що підлягали суворій географічній ізоляції. Метою
статті є дослідження організаційних і санітарно-побутових складових транспортування вигнанців,
а також їх морально-психологічного стану. Зумовлені метою дослідницькі завдання
полягають в аналізі процесу доправлення людей до залізничних станцій, тривалих і виснажливих
умов перевезення, а також у конструюванні радянської концепції географічної ізоляції
«непевного континґенту» й тортур, що її супроводжували. Методологія поєднує критичний
дискурс-аналіз, біографічний метод, інструментарій історико-правового, етнологічного дослідження,
соціальної антропології тощо. Наукова новизна. Розширюються загальні уявлення
про політичний терор та конкретний сеґмент насильницького переміщення великих мас людей
у віддалені райони СРСР. За документами і спогадами свідків висвітлено важкі випробування,
що випали на долю мешканців західноукраїнських областей. Висновки. Доведено, що
сталінський режим у намаганні впокорити вигнанців докладав неабияких зусиль, і вже саме
транспортування до місця заслання стало жорстоким покаранням за невчинений злочин.
The article talks about the features of the difficult journey to exile – one of the first acts of
mass deportation of the population of Western Ukraine. Various aspects of the infernal transportation
of those who were forcibly removed from their homes only because they provided assistance to
members of the national liberation movement, sympathized with them or were not even involved
are described. These people were recognized as “socially dangerous because of their connections
with the criminal environment” – Organization of Ukrainian Nationalists and Ukrainian Insurgent
Army fighters, they were called an indefinite element in need of strict isolation. The purpose of
the article is to study the organizational and sanitary and household components of the difficult
road to exile, as well as the moral and psychological state of forced migrants. The research tasks
determined by the purpose consist in the analysis of the process of delivery to the railway, artificially
created long and exhausting conditions for the transportation of the elderly, women and children. In
the end – the construction of the Bolshevik concept of the geographical isolation of the «indefinite
contingent» and the torture that accompanied them. The methodology of the research combines
critical discourse analysis, biographical method, tools of historical and legal, ethnological research,
social anthropology, etc. The scientific novelty is to expand the general idea of political terror in
general and a specific segment of the forcible movement of large masses of people to the remote areas
of the USSR. The language of documents and witnesses of that terrible abuse highlights the terrible
trials that befell forced migrants. Conclusions. It has been proven that the Stalinist regime, in an
effort to subdue the exiles, made great efforts so that the very transportation to the place of exile
became a cruel punishment for an uncommitted crime.