dc.description.abstract |
Центральна Анатолія є однією з областей Передньої Азії, де фіксується найбільш значна концентрація
археологічних матеріалів, пов’язаних з перебуванням тут євразійських кочівників ранньоскіфського
часу. Рівнини Центральної Анатолії мали хороші
пасовища і здавна були зручні для комунікацій. У
VII ст. до н. е. ця область займала проміжне положення між Західною Анатолією з Лідією і східногрецькими центрами, а також Східної Анатолією, яка
входила в зону інтересів Урарту та Ассирії. На цій
території локалізувалися невеликі місцеві, фригійські або неохетські «князівства». Вони, ймовірно,
контролювалися добре озброєними і мобільними
загонами кочoвиків, які використовували цю територію в якості своєрідної бази для набігів на сусідні
і віддаленіші регіони. Матеріали ранніх кочoвиків
представлені в Центральної Анатолії предметами
озброєння і кінського спорядження, а також виробами, виконаними в скіфо-сибірському звіриному
стилі. Важливою і найчисленнішої категорією кочового інвентарного комплексу є бронзові втульчаcти
наконечники стріл, знайдені в похованнях провінції
Амасья, Сіваз, Імірлере, Гордіони, а також на місцевих поселеннях регіону (Богазкей, Каман Кале
Хоюк, Керкенес Даг). У статті запропонована їх типологія і наведені аналогії в євразійських пам’ятках
VII—VI ст. до н. е. Вивчення кочевніческіх комплексів з Анатолії показує, що вони мають синкретичний характер, включаючи вироби кіммерійського,
скіфського, центральноазіатського типів, а також
місцеві давньосхідні артефакти. Будучи зв’язаними
з різними культурними традиціями, ці комплекси
свідчать про неоднорідний етнічний склад кочівницьких угруповань, що локалізувалися в Малій Азії
у VII—VI ст. до н. е. Вони також не дозволяють приписувати виявлені тут матеріали якомусь одному з
цих народів, наприклад, кіммерійцям, в реальності
існування якого сьогодні вже ніхто не сумнівається. |
uk_UA |