Мета статті полягає у сприянні розвінчуванню ненауковості російської історіографії,
її заідеологізованості та прислужництва правителям; у викритті маніпулятивних
намагань нинішніх лідерів РФ заручитися арґументами історії для леґітимації геноцидної
аґресії проти України, її обґрунтування й виправдовування; у з’ясуванні мотивів ґлорифікації
загарбницьких воєн і конструювання образу ворога. Методологія дослідження базується
на системному дотриманні принципів історизму, наступності, антропологічного, соціокультурного
і критично-аналітичного підходів, спростування фальсифікацій та спотворень в
історичних наративах, залучення методів історіографічного аналізу й синтезу, компаративістики,
способів історико-хронологічного, історико-генетичного пізнання та власних рефлексій.
Актуальність і наукова новизна визначаються самою постановкою проблеми, яка в
контексті нинішньої війни, її історичного сеґмента, набуває особливого значення, оскільки
дозволяє глибше осягнути витоки великодержавницької сутності та прислужницького характеру
російської історіографії, починаючи з часів В.Татищева, М.Карамзіна, М.Поґодіна й до
сучасних кремлівських істориків; повніше усвідомити необхідність остаточного вивільнення
українських дослідників з-під її світоглядно-методологічного впливу. Вперше на основі історіографічних
джерел, напрацювань попередників та авторських студій аналізуються технології
звеличування ролі воєн в історії Росії, створення образу внутрішнього й зовнішнього
ворогів, формування ворожості та ненависті до України, західного світу. Висновки. Результат
дослідження спрямований на доведення ненауковості російської історіографії, її одержавлення,
ідеологічної заанґажованості та упередженості, привласнення нею історико-культурної
спадщини Києворуської держави, розвінчування постколоніальних стереотипів, спотворень,
фабрикацій, довільного трактування історичних джерел, фальсифікацій історії Росії й
України та обґрунтування необхідності їх спростування. Відстежено процес підміни понять
російськими істориками, перекручування фактів, поширення міфів, насадження стереотипів
мислення з метою маніпуляції історичною свідомістю і збереження української історичної
науки в так званому спільному інформаційному просторі, нав’язування їй свого бачення
історичного процесу. Звернуто увагу на необхідність подальшого дистанціювання української
історіографії від російської, протидії її світоглядному стрижню – парадигмі «російського світу
», концепціям «одного народу» та «спільної історії», розвінчування антигуманності ідеології
аґресивного рашизму, брехливості й аморальності московських історичних міфів щодо
характеру та цілей нинішньої окупаційно-завойовницької війни проти України, замовчування
її геноцидного спрямування. Висловлено низку пропозицій щодо подальшого викриття
експансіоністської політики Росії під маскою «збирання споконвічно російських земель», її
сучасних модифікацій, включаючи намагання контролювати інтелектуально-інформаційний
простір історичної науки й освіти, використовувати його у великодержавницьких інтересах.
The purpose of the article is to contribute to the debunking of the unscientific
nature of Russian historiography, its ideologization and subservience to the rulers of Muscovy, and
thus of the Russian and Soviet empires, to expose the manipulative attempt of the current leaders
of the Russian Federation to use arguments from history to legitimize the genocidal aggression
against Ukraine, its rationale and justification, to find out motives of glorification of wars of
aggression in it and creating of the image of the enemy. The research methodology is based on
systematic adherence to the principles of historicism, continuity, anthropological, sociocultural and
critical-analytical approaches, refutation of falsifications and distortions in historical narratives, the
involvement of methods of historiographical analysis and synthesis, comparative studies, methods
of historical-chronological, historical-genetic knowledge and personal reflections. Relevance and
scientific novelty are determined by the very formulation of the problem, which in the context
of the current war and its historical segment acquires special significance, as it allows a deeper
understanding of the origins of the great-state essence and servile nature of Russian historiography,
starting from the times of V.Tatishchev, N.Karamzin, M.Pogodin and ending with modern Kremlin
historians, to more fully realize the need for the final release of Ukrainian historians from its
ideological and methodological influence. For the first time, on the basis of historiographical sources,
works of predecessors and author’s studies, the technologies of glorifying the role of wars in the
history of Russia, creating the image of an internal and external enemy, forming hostility and hatred
towards Ukraine and the Western world are analyzed. Conclusions. The result of the research is
aimed at proving the unscientific nature of Russian historiography, its appropriation, ideological
commitment and bias, its appropriation of the historical and cultural heritage of the Kyivan Rus
state, the debunking of post-colonial stereotypes, distortions, fabrications, arbitrary interpretation of
historical sources, falsifications of the history of Russia and Ukraine, and the justification of the need
to refute them. The process of replacing concepts by Russian historians, distorting facts, spreading
myths, instilling stereotypes of thinking with the aim of manipulating historical consciousness and
preserving Ukrainian historical science in the so-called common information space, imposing one’s
vision of the historical process on it has been traced. Attention is drawn to the need to further
distance Ukrainian historiography from Russian one, to oppose its worldview core – the paradigm of
the “Russian World” / “Russkiy Mir”, the concepts of “one nation” and “common history”, debunking
the anti-humanity of the ideology of aggressive rashism (ruscism), the falsehood and immorality of
Moscow’s historical myths regarding the nature and goals of the current the war of occupation and
conquest against Ukraine, silencing its genocidal direction. A number of proposals have been made
regarding the further exposure of Russia’s expansionist policy under the guise of “the gathering of
originally Russian lands”, its modern modifications, including its attempts to control the intellectual
and informational space of historical science and education, to use it in the interests of the great powers.