"Червоні злодії" Другої світової: витоки, практики й наслідки мародерства радянських військовослужбовців

Abstract

Ідеться про мародерство солдатів та офіцерів Червоної армії в Європі в роки Другої світової. Актуальності цій темі надає поведінка російських загарбників на території України впродовж війни, що триває. Мета статті полягає в аналізі специфіки радянського варіанту військового мародерства, а дослідницькі завдання – в тому, щоб розглянути витоки, зафіксувати практики, з’ясувати, як дії військовиків оцінювали вони самі й керівництво держави, а також означити наслідки «червоного мародерства» у формуванні соціальних правил радянського та його наступника – російського суспільства. Методологічним підґрунтям стала теорія аґентності, яка виходить із того, що за будь-яких обставин люди мають вибір і діють відповідно до нього. Крім того, феномен мародерства проаналізовано в порівняльній перспективі, що дозволяє відповісти на питання щодо відмінностей поведінки радянських армійців на різних територіях, які вони вважали «визволеними». Наукова новизна. Радянське мародерство розглядається як цілісний феномен та усталена й дозволена у СРСР практика ведення війни. Висновки. Витоки радянського мародерства лежали не тільки та не стільки в бажанні помсти чи відплати, скільки у соціальній заздрості («класовій ненависті»), через яку всі мали жити так само погано, як і «визволителі». Причини полягали й у можливості реалізувати право сильного грабувати слабшого, в усвідомленні своєї вищості щодо ворогів і тих, кого «визволяли», щодо своєї «унікальної місії» у світі. За таких обставин мародерство було спрямоване не тільки проти німців, а й проти сербів, поляків, угорців, євреїв, українців тощо. Для самопроголошених наступників переможців у Другій світовій – російського суспільства – варваризація війни залишилася включеною як у наратив актуалізованої пам’яті, так і у практики її ведення проти України, в яких варварство та мародерство стали формами інституціоналізації російського імперського месіанства.

The article deals with the looting of soldiers and officers of the Soviet army in Europe during the World War II. The behavior of Russian invaders on the territory of Ukraine during the ongoing Russo-Ukrainian war makes this topic relevant. The purpose of this article is to analyze the specifics of the Soviet version of military looting. The research tasks are to investigate the origins, record practices, find out how the soldiers themselves evaluated their actions and how Soviet leadership evaluated it. One of the tasks is to determine the consequences of “red looting” in shaping the social rules of the Soviet and his successor – Russian – society. The methodology of the research is the theory of agency, which is based on the fact that under any circumstances (for example, continuous pressure from a totalitarian state or repression) people have a choice and act accordingly it. The scientific novelty is that Soviet looting is seen as a holistic phenomenon and a well-established and permitted practice of warfare. Conclusions. The origins of Soviet looting were not only in the desire for revenge and retribution, but in social envy (“class hatred”), because of which everyone must live not well, but as badly as the “liberators”. The reasons were also the ability to exercise the right of the strong to rob the weak, in the awareness of their superiority over enemies and those who seems to be “liberated”, for their “unique mission” in the world. Under such circumstances, the looting was directed not only against the Germans, but also against Serbs, Poles, Hungarians, Jews, Ukrainians, and so on. For the self-proclaimed successors of the victors in World War II – Russian society – the barbarization of war remained included both in the narrative of actualized memory (“We Can Repeat”, “To Berlin!”, etc.) and in the warfare against Ukraine, in which barbarism and looting are forms of institutionalization of the Russian imperial messianism.