Мета дослідження полягає у з’ясуванні становища українського купецтва в
Києві з кінця ХVIII до середини ХІХ ст. Остаточна ліквідація 1834 р. в місті
(власне на Києво-Подолі) самоврядування за маґдебурзьким правом означала
поступове російщення цієї його частини, де якраз переважало українське населення. Під час дослідження було використано методи історико-генетичний, порівняння, контекстного аналізу, біографічний і типологізації.
З’ясовано, що допоки існувала маґдебурґія, місцеве купецтво на Києво-Подолі опиралося уніфікаційним заходам центральної влади, продовжувало утримувати важливі позиції в економічному і громадському житті. Аналіз імперської політики у вказаний період засвідчує, що традиційному патриціату
російська влада активно протиставила насамперед купців-старовірів, які досить інтенсивно переселялися до Києва й вели жваву торгівельно-промислову
діяльність. Установлено, що започаткування в 1830-х рр. міської думи за загальноімперським зразком означало остаточне усунення від влади на місцевому рівні українського купецтва та заміну його етнічними росіянами. З XVIII ст. та
особливо в першій половині ХІХ ст. купці-росіяни за умов суттєвого державного
протекціонізму, надання пільг у веденні підприємницької діяльності, стали надійними провідниками офіційного курсу імперської влади, спрямованого на уніфікацію й нівелювання українського життя в Києві. Визначено, що не тільки
купці-росіяни, а й чимало нащадків українських купецьких родин перетворювалися на переконаних прихильників централістичної великодержавної політики, діючи в унісон із російським чиновництвом.
The purpose of the study is to clarify the situation of Ukrainian merchants in Kyiv
since the end of the 18th century to the middle of the 19th century. With the final
abolition of self-government under Magdeburg law in 1834, namely in Kyiv-Podil,
actually a magistrate’s city, it meant the gradual Russification of this part of Kyiv,
where the Ukrainian population predominated. During the study, the methods of
historical-genetic, comparison, contextual analysis, biographical and typology were
used. It was found that while Magdeburg existed, the Ukrainian merchants in Kyiv-
Podil resisted the unification measures of the central government, and continued to
hold important positions in its economic and social life. An analysis of imperial policy
during this period shows that the Russian authorities actively opposed the city’s
Ukrainian patricians, first of all, the old-faith merchants, who moved quite intensively
to Kyiv and carried out lively trade and industry. It has been established that the
appearance of the city council in the 1830s, following the general imperial model,
meant the final removal from power at the local level of the old Ukrainian merchants
and their replacement by ethnic Russians. Beginning in the 18th century, and especially
in the first half of the 19th century, Russian merchants, under conditions of
substantial state protectionism and business privilege, were reliable leaders of the
official course of imperial power aimed at unifying and leveling Ukrainian life in Kyiv
according to Petersburg standards. It is determined that not only Russian merchants,
but also many descendants of Ukrainian merchant families evolved into convinced and
sincere supporters of centralist and great-power policy, acting in unison with the Russian bureaucracy.
