У статті подається персональна характеристика представників від
“українських” губерній для участі у всеросійських дворянських з’їздах.
Акцентується увага на таких їх ознаках та рисах як соціальне походження, вік,
освітня підготовка, рівень заможності через наявність маєтностей і підприємств, визначення основної діяльності: участь у громадському, державному і політичному житті, внесок у господарський розвиток краю та благодійництво. Внаслідок колективний портрет уповноважених отримав таку характеристику: це були дворяни шести губерній (без польських дворян Південно-Західного краю), які сприймали верховну владу Російської імперії як свою власну.
Практично всі вони були землевласниками, серед яких третю частину становили латифундисти південних губерній, для яких властивим був пошук та
впровадження новаторських методів господарювання. Освітній рівень дворянських уповноважених був високим з переважанням університетської правової освіти. Як соціально активні люди, які розумілися на важливості землеробської
праці, вони мешкали у власних маєтках і прагнули досягти успіху, будучи
повноправними господарями у своєму краї. У зрілому віці вони віддавали перевагу земській діяльності та служінню у станових дворянських установах. Їх політичну активність мобілізувала революція 1905–1907 рр., унаслідок якої вони
активно включилися у політичну діяльність аби зберегти стабільність
держави, яка гарантувала б їм сталий економічний розвиток. Наукові висновки
статті стануть наступною складовою у дослідженні дворянського станового самоврядування.
The article presents a personal characteristic of representatives from the
“Ukrainian” provinces for participation in All-Russian aristocratic congresses.
Attention is focused on such features and attributes as social origin, age, educational
background, level of well-being, presence of estate and business, determination of the
primary activity: participation in social, public and political life, contribution to the
economic development of the region and charity. As a result the collective portrait of
the commissioners, received such characteristic: they were the noblemen of six
provinces (without the Polish nobles of the South-Western region) who loyally
perceived the supreme power of the Russian Empire.
Almost all of them were landowners, among whom the third part were latifundists
of the southern provinces, for which the inherent search and introduction of
innovative methods of management. The educational level of the nobility was high
with the prevalence of university legal education. As socially active people who
understood the importance of agricultural labor, they lived in their own estates and
sought to succeed in becoming masters in their own country. In their mature years,
they preferred zemstvo activity and services in noble institutions. Their political
activity was mobilized by the revolution of 1905–1907, as a result of which they
actively participated in political activities in order to maintain the stability of the
state, which would guarantee them sustainable economic development. Scientific
conclusions of the article will be the next component in the study of nobility class selfgovernment.
