Метою дослідження є узагальнення досвіду української історичної думки та сприяння формуванню наукового погляду на історію релігійно-церковного життя в Україні в перші поберестейські десятиліття, з чітким донесенням того, що «поєднання Руси з Руссю» під сильною владою незалежного патріарха в XVII ст. мало об’єктивну історичну зумовленість. Наукова новизна. Досліджується проблематика, яка виявляє джерела непереборної перешкоди на шляху до єдності
Церков Київської традиції. Висновки. Історія України XVI–XVII ст. була, по суті, історією релігійних заворушень. Ці явища більшою чи меншою мірою характеризували історію всіх тогочасних за-
хідноєвропейських народів, але в історії нашого краю вони мали одну важливу відмінну рису – ця боротьба майже відразу вийшла за межі церковної сфери й була пов’язана з нагальними інтересами
політичного, громадського й навіть економічного життя регіону. Віра проникала в саму сутність
руського народу; відтак її захист ототожнювався із захистом глибинних основ народу, на які посягав сторонній національний елемент під виглядом обрядів чи догматів Католицької Церкви. Тому
руська віра стала знаменом, під яким об’єднувалося все руське населення Речі Посполитої, відстоюючи недоторканність національних, станових, політичних, економічних та інших прав та інтересів, а в підсумку – народження національної (регіональної) ідентичності «народу руського».
Але шлях до усвідомленої необхідності єдності «народу руського» пролягав через величезні випробування в подоланні дезорганізації церковно-ієрархічних відносин і авторитету Церкви в південно-західній Русі. Вдавшись до унії з «єдиноначальствующим римським архієреєм», найкращі люди тогочасного суспільства «виправляли у Церкві беззаконня». Берестейська унія (1596) відразу покінчила з
хаотичним станом церковних відносин, проте зруйнувала давно вироблені тут природним плином
життя церковно-суспільні порядки й відносини та довела Церкву до глибокої органічної кризи.
Унійна й православна сторони продовжили боротьбу, розпочату в церковних колах раніше. Розуміння шкоди, яку приносило взаємне поборювання Церков, швидко було усвідомлене в руському суспільстві. До єдності в «Річі Посполитій Народу Руського», яку не осягнула унія, тепер мали допровадити змагання до з’єднання Церков під зверхністю патріарха. Їх хронологічні межі визначаються 1623–1646 рр. У цій важливій справі її прихильники, у більшості вища ієрархія, не сягнули успіху.
Справа велася тільки на «верхах» і не стала справою вірних. Вони були залишені поза процесом усієї
багаторічної підготовки, тому, коли маси отримали слово засобом Хмельниччини, сказали «ні» реформі, яка передбачалася. Старання двох великих історичних постатей – митрополита Петра
Могили та короля Владислава IV – запровадити «універсальну унію» зійшли нанівець.
The purpose of the publication is to summarize the experience of Ukrainian historical thought and
promote the formation of a scientific view of the history of religious and ecclesiastical life in Ukraine in the
first decades of Brest, with a clear indication that «the combination of Rus with Russia» under the strong
power of the Independent Patriarch in the XVII c. had an objective historical conditionality. Scientific novelty.
Issues that reveal sources of insurmountable obstacles on the way to the unity of the Churches of the
Kyiv tradition are studied. Conclusions. History of Ukraine XVI–XVII c. was, in fact, a history of religious
confusions. These phenomena to a greater or lesser extent characterized the history of all the peoples of
Western Europe at that time; but in the history of our region, they had one important distinctive feature –
this struggle almost immediately went beyond the church sphere and was associated with the pressing interests
of political, social and even economic life of the region. Faith penetrated into the very essence of the
people of Rus; therefore, its protection was equated with the protection of the deep foundations of the
Russian people, which were encroached upon by a foreign national element in the form of rites or dogmas
of the Catholic Church. Therefore, the Russian faith became the banner under which the entire Russian population
of the Rich Pospolita was united, defending the inviolability of national, caste, political, economic
and other rights and interests, and ultimately – the birth of national (regional) identity of the «Russian
people». But the path to the conscious need for the unity of the «Russian people» lay through enormous trials
in overcoming the disorganization of church-hierarchical relations and the authority of the Church in
southwestern Russia. By resorting to a union with «the sole bishop of Rome», the best people of the society
of that time «corrected iniquities in the Church». The Union of Brest (1596) immediately put the end to the
chaotic state of ecclesiastical relations, but destroyed the long-established church and social orders and
relations and brought the Church to a deep organic crisis. The union and the Orthodox parties continued
the struggle that had begun in church circles earlier. The understanding of the harm brought about by the
mutual struggle of the Churches was quickly realized in Russian society. The unity in the «Commonwealth
of the Russian People», which was not achieved by the union, now had to lead to the unification of the
Churches under the supremacy of the patriarch. Their chronological boundaries are determined by the
years 1623–1646. In this important matter, its supporters, mostly the highest hierarchy, did not succeed.
The case was conducted only at the «top» and did not become a matter of the faithful. They were left out of
the process of many years of preparation, so when masses got the floor by the way of Chmelnichina, they
said «no» to the reform that was envisaged. The efforts of two great historical figures – Metropolitan Peter
Mohyla and the king Wladyslaw IV – to establish a «universal union» were in vain.
