Аналізується постать Герміни Туцці (леґендарної Діотими – з погляду головного персонажа) з її поліфонічним звучанням та феміністичною інтенцією. Наголошується на буковинському зразку постаті. Вказана характерологічна модель постає у романі як “метаморфоза душі” й позначена своєрідним прагненням до “інтелектуалізації” психологізму. На такому прикладі автор полемізує з приводу місця жінки в сучасному їй патріархальному суспільстві. Діотима розглядається як втілення “пустої енерґії”, наголошується на втраті нею архетипної сутності жінки; зосереджується увага на функції міфологічного імені в романі та критичній позиції Ульріха щодо креативності Герміни.
In particular the article is focused on the character of Hermina Tuzzi (viewed as legendary Diotima) and analyses her versatile personality and feministic intentions/ the Bukovynian model is particularly stressed in the article. The analyzed model is viewed as so-called „soul metamorphose” marked with obvious intellectual psychology. Thus the author argues the social role of a woman in modern and traditional patriarchal societies of „hollowness” which underlines her loss of womanhood. The particular attention is paid to the functioning of her mythological name in the novel. As well as to Ulrich’s critical attitude to Hermina’s creativity.