More on Jan Twardowski’s word-play: an immanent-transcendent approach

Abstract

The present paper continues the series of the authors’ publications exploring Jan Twardowski’s diction, in particular, word-play as used in his poems. Creating an integrated approach that is both immanent and transcendent (as defined by G.Harman), the authors rely on observations and generalizations they had made while translating Twardowski’s poems and seeking Ukrainian equivalents for his word-play; now they use the latter as a means to verify and assess their explication of the content and inner form of instances of pun in original texts. They analyze these cases in terms of the typology of their structural and semantic features as well as from the viewpoint of the sense-generating role they perform within the context of Twardowski’s religious poetry. Regarding his poetic discourse as a hybrid of two linguistic-cultural codes, the religious and the artistic ones, they show Twardowski’s use of pun to be a reflection and a manifestation of his Christian outlook and artistic mannerism. Involving lexemes and phrases of various kinds, including idioms and components thereof, Twardowski’s word-play mostly concerns their semantics alone, leaving their form intact, so that the contextual clash of superficially similar entities (words as well as their lexical or phraseological semantic variants) that are essentially different and even contrasting in their meaning triggers their generating of new and profound senses. This relation of contextual semantic contrast brings together two or even more items. The underpinnings of Twardowski’s pun can be either purely lyrical and therefore individual, or historical-cultural and generalized, and a specific pun can occupy a more or less prominent and salient place in the general content and inner form of his poetic texts, yet it is invariably consonant with brevity and humour as the invariants of his diction. Typically involving actual and essential relationships between linguistic entities, it is natural, rather than artificial, and also insightful, its very structure reflecting the paradoxical nature of both the world of Twardowski’s poetry and his Christian beliefs.

Цією статтею автори продовжують серію своїх публікацій, присвячених особливостям поетичної мови Яна Твардовського, зокрема про гру слів у його творах. У цих дослідженнях вони застосовують інтегрований іманентно-трансцендентальний підхід (за Г. Гартманом), використовуючи матеріал, пов’язаний із передачею відповідних місць в здійснених ними українських перекладах Твардовського, як засіб верифікації й оцінки експлікації змісту і внутрішньої форми цього мовностилістичного явища у відповідних фрагментах оригінальних текстів. Конкретні випадки мовної гри аналізуються авторами з погляду типології їхніх структурно-семантичних особливостей, з одного боку, і в плані смислопороджувальної ролі, яку вони виконують, виступаючи в контексті релігійної поезії Твардовського. Унаслідок розгляду його поетичного дискурсу як спільної реалізації двох мовно-культурних кодів, художньо-літературного і релігійно-конфесіонального, гра слів у цього письменника постає водночас як відбиття і як втілення фундаментальних рис його християнського світогляду і його поетичного стилю. Охоплюючи як слова, так і словосполучення різних типів, у тому числі ідіоми і їхні компоненти, мовна гра, як правило, реалізується Твардовським лише в семантичній площині, не заторкуючи плану вираження останніх, так, що контекстуальне зіткнення зовнішньо подібних, але відмінних за значенням одиниць або їхніх окремих лексико-семантичних чи фразеосемантичних варіантів породжує нові смисли. При цьому такий контекстуальний семантичний контраст може охоплювати дві або й більше одиниць. Підґрунтя мовної гри у Твардовського може мати як індивідуально-ліричний, так і загальніший культурно-історичний характер, а сама ця гра займати більш або менш важливе місце у внутрішній формі і смисловій структурі тексту. Але в кожному разі вона характеризується лапідарністю, простотою й гумором як засадничими рисами поетичної мови Твардовського. Вона головно спирається на риси, які реально пов’язують мовні одиниці, і через це є природною і значущою, самою своєю структурою відображаючи парадоксальний характер поетичного світу Твардовського і його релігійного світобачення.