The Soviet and British Governments’ Policies Concerning Participation of Women in Paramilitary Organizations of the Interwar Period

Abstract

The aim of this article is to compare the policies of the British and Soviet governments regarding the participation of women in paramilitary organizations of the interwar period. The research methodology is based on the principles of historicism and consistency. Both general scientific (analysis and synthesis, abstraction, system analysis, generalization) and special-historical (critical analysis of sources, retrospective, historical-comparative) methods, as well as the gender approach were used. The scientific novelty. The article compares for the first time the peculiarities of the participation of Soviet and British women in paramilitary organizations of the interwar period in the context of state policy in this area. Conclusions. The author concludes that the approaches of the authorities to the involvement of British and Soviet women in paramilitary organizations differed significantly and directly depended on the foreign policies of these countries. In the USSR, which despite its pacifist statements during the interwar period gradually prepared for war, its government in the 1920s began to take specific steps for organization of military training of its population without any distinction based on sex. In Great Britain, against the background of economic crisis and peculiarities of foreign policy, women have long been out of such training. In addition, both countries significantly differed in the patterns of behaviour of women imposed by their governments and societies. In particular, in the British public discourse, women were represented as a noncombat, auxiliary force during the future war, the femininity of members of women’s paramilitary organizations was emphasized. Instead, the imposed pattern of women’s behaviour in the Soviet Union was the opposite. They were strongly encouraged to follow the male example; the possibility of their participation in the war as soldiers was often emphasized. At the same time, they shared common arguments in campaigning for women to join paramilitary organizations and held public events to promote such organizations.

Мета статті – порівняння політик британського й радянського урядів щодо залучення жінок до парамілітарних організацій міжвоєнного періоду. Методологія дослідження базується на принципах історизму та системності. Застосовано як загальнонаукові (аналізу, синтезу, абстрагування, системного аналізу, узагальнення), так і спеціально-історичні (критичний аналіз джерел, ретроспективний, історико-порівняльний) методи, а також ґендерний підхід. Наукова новизна. Уперше здійснено порівняння особливостей участі радянських і британських жінок у парамілітарних організаціях міжвоєнного періоду в контексті державної політики у цій сфері. Висновки. Підходи влади до залучення британських та радянських жінок до парамілітарних організацій суттєво відрізнялись й безпосередньо залежали від зовнішньої політики країн. У СРСР, де, незважаючи на пацифістські заяви міжвоєнного періоду, поступово готувалися до війни, ще в 1920-х рр. почали здійснювати конкретні кроки для організації військової підготовки населення незалежно від статі. Натомість у Великобританії на тлі економічної кризи та особливостей зовнішньої політики жінки впродовж тривалого часу були позбавлені такої підготовки. Крім того, зафіксовано суттєві відмінності в моделях поведінки жінок, що їх нав’язували уряди й суспільства обох країн. Якщо у британському публічному дискурсі жінок представляли небойовою, допоміжною силою під час війни, намагалися підкреслити жіночність членок жіночих парамілітарних організацій, то нав’язувана модель поведінки жінок у СРСР була протилежною – тут їм наполегливо рекомендували наслідувати чоловічий приклад; часто підкреслювалася можливість їх прямої участі у війні. Водночас обидві держави мали спільні арґументи при аґітації жінок до вступу у воєнізовані організації та проводили публічні заходи задля пропаґанди таких організацій.