Повітові та головні суди Правобережної України (1797–1831 рр.): улаштування, кадровий склад, діяльність

Abstract

Мета статті полягає в дослідженні організації діяльності повітових і головних судів Правобережної України в 1797–1831 рр., аналізується їх кадровий склад та юридичні практики. Імперська влада, прагнучи здобути лояльність локальної шляхти й утвердитися в реґіоні, відновила окремі елементи річпосполитської судової системи. Методологія дослідження базується на поєднанні загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-системного, історико-типологічного, просопографічного) методів із принципами історизму, системності, науковості, що дозволило зосередитися на функціонуванні судових органів в умовах імперської політики пошуку компромісу з місцевою знаттю. Просопографічний метод використано для аналізу кадрового складу судів. Наукова новизна полягає в дослідженні імперської практики надання поступок місцевій шляхті у судовій сфері за умови лояльності до політики центру. Відновлені елементи річпосполитської судової системи переконували еліту у збереженні її впливу в реґіоні, проте одночасно влада здійснювала корекцію діяльності судів. Результати дослідження. Катерина ІІ запровадила на Правобережжі імперські судові установи. Політика Павла І була більш раціональною: для збереження стабільності він розпочав співробітничати з місцевими елітами. Головним елементом домовленостей стало повернення окремих елементів річпосполитської судової традиції. У діяльності повітових судів шляхта отримала свій виборний кадровий склад, польську мову, Литовський статут і конституції. Ці фактори, поряд із розширенням юрисдикції на інші категорії населення, переконали еліту у своєму домінуванні. Для контролю й корекції було створено ґубернські суди, які загалом вдало здійснювали ревізування кримінальних справ й апеляцію цивільних проваджень, забезпечуючи спокій у реґіоні.

The purpose of the paper is to study the organization of the activities of the district and main courts in the Right-Bank Ukraine 1797–1831, their staff and legal practices are analyzed. The imperial power, seeking to gain the loyalty of the local nobility and to establish itself in the region, resumed certain elements of the Polish-Lithuanian Commonwealth judicial system. The research methodology is based on a combination of the general scientific (analysis, synthesis, generalization) and special-historical (historical-genetic, historical-comprehensive, historical-typological, prosopographical) methods with the principles of historicism, systematicity, scientificity, which made it possible to focus on the functioning of the judiciary in conditions of the imperial policy in looking for a compromise with the local nobility. The prosopographical method was used to analyze the personnel staff of courts. The scientific novelty is that the study of the imperial procedure of granting concessions to the local nobility in the judicial field, subject to loyalty to the policy of the Center. The restored elements of the Polish-Lithuanian Commonwealth judicial system convinced the elite to maintain its influence in the region, but at the same time, the authorities were correcting the activities of the courts. Research results. Catherine II established the imperial judicial institutions in the Right-Bank Ukraine. The policy of Paul I was sounder one: he began to cooperate with the local nobility to maintain stability in the region. The main element of the agreements was the return of certain elements of the Polish-Lithuanian judicial tradition. Due to the activities of district courts, the nobility received the elected staff, the Polish language, the Lithuanian Statute and constitutions. These factors, along with the extension of jurisdiction to other population categories, convinced the nobility of their dominance. Provincial courts were established for the control and correction, which generally successfully reviewed criminal cases and appealed civil proceedings, ensuring comfort in the region.