Мета студії полягає у вивченні практики освітньої, комунікативної та
адміністративно-управлінської підготовки візантійської політичної еліти – імператорських
послів за даними історико-літературних творів та епістолярною спадщиною. Методологічну
основу складає принцип історизму, який спирається на дослідницьку стратегію історії життя
від першої особи. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії досліджуються
критерії вибору, процедура призначення, підготовка імператорських послів та інших учасників
посольства до виконання дипломатичних доручень, рівень їх освіти, особисті риси, протокольні
вимоги до поведінки, ризики й небезпеки діяльності. Висновки. Головним критерієм при
визначенні кандидатури імператорського посла була довіра з боку імператора та доволі
вузького кола його радників до особи, якій доручалося очолити дипломатичну місію. Посол
був безпосереднім представником монарха, тож мав відповідати певним соціальним, освітнім,
управлінським, репутаційним критеріям. Послами призначали високопоставлених сановників,
представників константинопольської знаті, воєначальників. Велике значення при виборі
кандидатури мала освіта, знання історії, філософії, юриспруденції, володіння ораторським
мистецтвом, уміння переконувати й вести перемовини. Цінувалися також природний розум,
статечність, розважливість, мудрість. Крім того, імператорські посли повинні були мати
бездоганну репутацію, а також адміністративний або військовий досвід.
The purpose of the study is to show up the practice of educational, communicative
and administrative training of the Byzantine political elite – the imperial ambassadors according to
their historical and literary works and epistolary heritage. The methodological basis of the study
constitutes the principle of historicism, which is based on the research strategy of the life stories
from the first person. Scientific novelty. For the first time in Ukrainian historiography the
criteria for selecting an imperial ambassador, the procedure for his appointment, the preparation
of the ambassador and the other embassy staff for the diplomatic missions, their level of education,
personal qualities, protocol requirements for the ambassador’s behaviour, risks and dangers of
diplomatic activities are studied. Conclusions. The main criterion for the appointment of the
imperial ambassador in the Byzantine Empire was the trust of the emperor and a narrow circle
of his advisers to the person who was entrusted to head the diplomatic mission. The ambassador
was a direct representative of the byzantine emperor and had to meet certain social, educational,
presentative and managerial criteria. Ambassadors were appointed not simply from the highranking
officials, representatives of the Constantinople nobility and military leaders. Of great
importance in choosing the candidacy of ambassador was his education level: knowledge of history,
philosophy, law, public speaking, the ability to persuade and negotiate, knowledge of protocol
rules of diplomatic conduct. The natural intelligence, sedateness, prudence and wisdom were also
valued. In addition, the imperial ambassadors had to have an excellent reputation, experience in
administrative or military management.