Стаття присвячена проблемі взаємовідношень між вторинними семантичними, структурно-семіотичними та комунікативно-функціональними характеристиками темпоральних дейктиків. Наводяться аргументи на користь того, що об’єднаний семіотичний та комунікативно-епістемічний підхід дозволяє глибше витлумачити семантичні властивості дієслівного часу, а також простежити функціональні зв’язки між ним та іншими семіотично близькими одиницями.
The author focuses on interrelationship between secondary meanings of tense deictica, functional context they occur in, and their representational properties as linguistic signs. He argues that semiotic approach within communicative-epistemic framework permits to understand more fully semantic properties of the grammatical tense as well as to establish functional relations between it and linguistic categories semiotically close to it.