У статті йдеться про ментефакт фольклорної культури етнічних болгар України — обрядову пісню «Пуснал ми Господ две люлки» («Зпустив Господь дві гойдалки»), що виконується під час народного календарного свята Гергьовден. Порівняння варіантів цього поетичного фольклорного тексту, що були зафіксовані протягом півтора століття (з другої половини XIX ст.), семантико-стилістичний та структурно-семіотичний аналіз засвідчили, що об’єктивною причиною змістових змін є стратегічні напрями розвитку загальної національної культури. Суб’єктивними факторами є умови, в яких створювався текстовий феномен. Незважаючи на високий ступінь фрагментарності колишньої багатолінійної структури, сьогоднішня міфологема продовжує виконувати не стільки когнітивну, скільки комунікативну культурно-нормативну, соціально-регулюючу та соціально-психотерапевтичну функції. Таким чином вона захищає самоідентичність носіїв болгарської культури, забезпечує їх етнічну вітальність.
The text of the ritual Bulgarian song «Pusnal mi Gospod dve lulki» («Sun’s wedding»), that is
performed at the spring national Saint George Day celebration from immetorial time to present began
to attract folk-lore specialists attention 150 years ago. The contemporary semantic, semiotic, stylistic
analysis of these texts shows that they perform communicative cultural-standard social regulative
and social psycho-terapeutic function. In this way they protect Bulgarian diaspora representative
against destructive external influence and provide their ethnic vitality.
