Ідеї ісихазму в літературі пізнього середньовіччя

Abstract

Східні слов’яни не знали терміну «ісихазм», але легко прийняли це вчення в пізньому середньовіччі, про що свідчить художня література цих часів. Дослідження особливостей цього сприйняття є метою статті. Використані методи ґерменевтичного, стилістичного, ідейно-художнього, контекстного аналізу. Корпус художніх текстів, які були перекладені на руську мову досліджуваного періоду, містить твори відомих учителів безперервної молитви та обоження, але брак ісихастських богословських трактатів у східнослов’янських перекладах обумовлює ті риси «руського» ісихазму, що відрізняють його від візантійського, власне від паламізму. Художня література XIV–XV ст. допомагає зрозуміти ці риси, розглянути світобачення наших предків-послідовників ісихазму, уточнити шляхи проникнення цього вчення на наші землі та особливості його рецепції. Дослідження проведене на матеріалі творів Єпіфанія Премудрого – одного з учнів Сергія Радонезького та митрополита Киприяна, які втылювали в життя ісихастські ідеали. Єпіфаній жодного разу в створених ним житіях не згадує сам термін «ісихазм», але його тексти послідовно відображають світобачення ісихаста: їх стиль, названий Єпіфанієм «плетіння словес», їх ритміка, композиція, уважність до тонких психологічних моментів, використання ключових слів, пов’язаних із ісихастською практикою, та велика кількість ліричних відступів, які свідчать про напруженно-молитовний настрій автора. Новизна статті полягає в тому, що ми вперше стверджуємо про відмінність руського сприйняття ісихастських ідей, яка зафіксована в художній літературі пізнього середньовіччя. Твори Єпіфанія Премудрого вперше проаналізовано як молитовні тексти, пов’язані з аскетичною практикою ісихазму. Молитовні інтонації літератури в стилі «плетіння словес» обумовлені не лише не лише цією практикою, але й заглибленням в богослужбові твори та храмове дійство.

The East Slavs did not know the term “hesychasm”, but easily accepted this doctrine in the late Middle Ages, as evidenced by the fiction of these times. The article’s objective is to examine the peculiarities of this perception. The methods of hermeneutic, stylistic, ideological and artistic, contextual analysis are used. The corpus of literary texts, translated into Rus language of the considered period, contains works by prominent teachers of continuous prayer and deification. However, lack of hesychastic theological treatises in East Slavic translations causes the features of “Rus” hesychasm that distinguish it from Byzantine one, actually from palamism. The fiction of XIV – XV cent. helps to explain these features, study the worldview of our ancestors who were hesychasm followers, clarify the ways of this doctrine penetration into our lands and the peculiarities of its reception. Current research is based on the works of Epiphanius the Wise – the disciple of Sergius of Radonezh and Metropolitan Cyprian, who implemented hesychastic ideals. Epiphanius never mentions the term “hesychasm” in the life stories he wrote, but his texts consistently reflect a hesychast’s worldview: their style that he named “flowery style”, their rhythm, composition, attention to subtle psychological moments, use of keywords associated with hesychastic practice, and many lyrical digressions revealing the author’s intense prayerful mood. The article’s novelty is in the first attempt to state distinctiveness of the Rus perception of hesychastic ideas that is reflected in the late Middle Ages fiction. Epiphanius’ works are first analyzed as prayer texts associated with hesychasm ascetic practice. The prayer intonations of “flowery style” literature are caused not only by it, but also by immersion in liturgical works and temple ceremonies.