У центрі уваги запропонованої студії перебувають два представники різних поколінь українського руху: Пантелеймон Куліш (1819–1897) і Сергій Єфремов (1876–1939). Мета статті: з’ясувати механізм конструювання в публіцистичних і літературно-критичних працях С. Єфремова образів старшої генерації українства, «людей 1840-х років», простежити головні щаблі еволюції в
ставленні Єфремова до постаті й спадщини Куліша. Джерелами послугували передусім праці
С. Єфремова 1900–1920-х рр., найважливішими з яких є «Без синтезу. Пам’яті Куліша» (1912; нова
редакція – 1924), «Новий похорон Куліша» (1908), «Біля початків української критики (Куліш як літературний критик)» (1919), «Провіяний Куліш. Характер і завдання дослідів про Куліша» (1927),
мемуари й щоденники, громадсько-політична й культурологічна публіцистика С. Єфремова. У
1900-ті рр. у своїх спостереженнях критик тяжів здебільшого до соціально-психологічного трактування постаті П. Куліша. Суттєвим у контексті розглянутої проблеми є поняття «комунікативної дії», запозичене з методологічного арсеналу феноменологічної соціології (А. Шюц, Ю. Габермас), яке вимагає, щоб дійові особи були розглянуті як суб’єкти, які говорять і слухають, тісно пов’язані з об’єктивним, соціальним або суб’єктивним світом; щоб висували певні претензії на значущість того, про що вони говорять і думають, у чому переконані. Вільна та відкрита комунікація,
прибічником якої був у публіцистиці та громадському житті С. Єфремов, підтверджує актуальність цих ключових понять для історико-біографічних досліджень. У публіцистичних текстах С. Єфремова, присвячених представникам старшої генерації українського руху, наявні інтерпретація і репрезентація минулого як складові колективної пам’яті.
The proposed study is focused on the two heroes, two actors, two prominent representatives of different
generations of the Ukrainian movement, such as Panteleimon Kulish (1819–1897) and Serhiy Yefremov
(1876–1939). The purpose of the article is to find out the mechanism of constructing images of figures
of the older generation of Ukrainians, “people of the 1840s” in Yefremov’s publicistic and literary-critical
works, to trace the main evolutions in Yefremov’s attitude to the figure and heritage of Kulish. The sources
were primarily the Yefremov’s works of the 1900s – 1920s, the most important of which are “Without synthesis.
In Memory of Kulish” (1912; new edition – 1924), “New Funeral of Kulish” (1908), “Near the beginning
of Ukrainian Criticism (Kulish as a Literary Critic)” (1919), “Filtered Kulish. The nature and
tasks of researchers about Kulish” (1927), memoirs and diaries, socio-political and cultural publicistic
works of S. Yefremov. In the 1900s in his observations critic tended mostly to the socio-psychological interpretation
of the Kulish figure. A significant thing in the context of this problem is the concept of “communicative
action” borrowed from the methodological arsenal of the phenomenological sociology (A. Schutz,
J. Habermas) which requires that actors are considered as subjects who speak and listen, closely related to
the objective, social or subjective world. Also, this concept requires to make certain claims to the significance
of what they say and think, what they are convinced in. Free and open communication which was
supported by S. Yefremov in journalism and public life, confirms the relevance for historical and biographical
research of these key concepts. In Yefremov’s publicistic texts devoted to the representatives of the
older generation of the Ukrainian movement, there is an interpretation and representation of the past as
component of the collective memory.
