Вісімдесяті–дев’яності роки минулого століття стали часом
“зміни парадигм” у багатьох галузях історії античності, зокрема –
історії античного сільського господарства. Одначе поява нових
підходів не призвела до відмирання старих. Їх прибічники жваво
дискутують на сторінках численних журнальних та монографічних
публікацій. Одному із аспектів цих дискусій – суперечкам про рівень
розвитку аграрних технологій Давньої Греції – і присвячено цю
статтю. Її метою є окреслити позиції учасників дискусії і з’ясувати причини
співіснування в сучасній історіографії часом діаметрально протилежних поглядів на ключові аспекти давньогрецької агротехніки, на її
еволюцію, на структуру трудових ресурсів, задіяних в аграрному
виробництві і, зокрема – на питому вагу рабської праці. Використовуються компаративні та міждисциплінарні методи історіографічних досліджень. Протистояння “старої” та “нової” моделей аграрної історії Давньої Греції триває і до сьогодні. Сама природа наявних джерел
дозволяє знаходити в них підтвердження обох поглядів. Цілком вірогідно, що і в аграрному господарстві різних полісів могли співіснувати
як консервативні тенденції, так і прогресивні. Тож поле для подальших досліджень лишається відкритим, а притік нових джерел, особливо археологічних, археоботанічних та епіграфічних, відкриває ширші можливості верифікації наявних гіпотез та побудови нових.
Окремо слід сказати про значимість розглянутих концепцій для
дослідження економічної історії Великої грецької колонізації. У більшості колоній, принаймні на ранніх стадіях їхньої історії, не спостерігалося дефіциту землі, багато з них мали доступ до “рабських”
трудових ресурсів – чи то у вигляді “кріпаків” на кшталт сиракузьких
кілліріїв чи гераклейських маріандинів, чи то покупних рабів. Крім того, ціла низка освоєних греками регіонів характеризувалась
якісно відмінними від метрополії кліматичними, едафічними (ґрунтовими) та іншими природними умовами. У цьому значенні їх можна
вважати “маргінальними” територіями щодо земель метрополії. Це
робило сільські округи багатьох колоній своєрідним потенційним полігоном для сільськогосподарських інновацій.
The 1980s and 1990s were a time of “paradigm shifts” in many
branches of the history of Classical antiquity, including the history of
agriculture. However, the emergence of new approaches did not lead to the
extinction of the old ones. Their supporters vigorously debate on the pages
of numerous periodical and monographic publications. One aspect of these
discussions is the matter of this article. It is the debate over the level of
development of agrarian technologies in Ancient Greece.
The purpose of this paper is to outline the positions of the participants of
the discussion and to find out the reasons for the coexistence in contemporary
historiography of diametrically opposed views on key aspects of
ancient Greek agrotechnics, on its evolution, on the structure of labour
resources involved in agricultural production, and in particular on slave
labour. A comparative and interdisciplinary method of historiographic
research is used. The confrontation between the “old” and “new” models of agrarian
history of Ancient Greece continues till now. The very nature of the sources
available confirms both views. It is quite probable that conservative
tendencies as well as progressive ones could co-exist in agriculture of
different polises. Therefore, the field for further research remains open, and
the influx of new sources, especially archaeological, archaeobotanical and
epigraphic, opens up greater possibilities for verifying existing hypotheses
and constructing new ones. The importance of the concepts considered for the study of economic
history of the Greek Colonization worth mentioning. In most colonies, at
least in the early stages of their history, there was no land deficiency. Many
of them had an access to “slave” labuor resources: whether in the form of
“serfs” such as the Siracusan killyrians or Heraclean mariandins, or as
chattel slaves. In addition, a number of regions explored by the Greeks were
characterized by climatic, soil and other natural conditions which were
qualitatively different from their metropolis. In this respect, they can be
considered “marginal” territories in relation to the lands of the metropolis.
This made the choras of many colonies a kind of potential landfill for
agricultural innovations.