Показати простий запис статті
dc.contributor.author |
Демченко, Т. |
|
dc.date.accessioned |
2021-12-22T18:16:22Z |
|
dc.date.available |
2021-12-22T18:16:22Z |
|
dc.date.issued |
2019 |
|
dc.identifier.citation |
Справа "Спілки визволення України” в історіографічному дискурсі: полеміка навколо питання її існування та історичного значення / Т. Демченко // Історіографічні дослідження в Україні. — 2019. — Вип. 30. — С. 245-270. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
uk_UA |
dc.identifier.issn |
2415-8003 |
|
dc.identifier.uri |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/182253 |
|
dc.description.abstract |
У статті аналізуються питання, пов’язані з ключовою проблемою
історії “Спілки визволення України” (“СВУ”): існувала ця нелегальна
організація насправді чи була сфабрикована ГПУ. Доводиться, що
показовий Харківський процес (березень–квітень 1930 р.) висвітлювався у радянських ЗМІ неправдиво і мав характер радше пропагандистського заходу, ніж судового розгляду конкретної справи. Проте
його перебіг викликав значний інтерес в інтелігентських колах Західної України, середовищі політичної української еміграції. Більшість
закордонних оглядачів повірила в наявність реального спротиву сталінському режиму переважно академічної та освітянської інтелігенції, діячів УАПЦ. Після Другої світової війни (1952 р.) закордоном
постала “відновлена” “СВУ”, керівництво якої було переконане, що
засновником київської “Спілки” був С. Єфремов, лідером молодіжної
організації (СУМ) М. Павлушков. Члени цієї “СВУ” вважали себе продовжувачами “героїчної боротьби” тих, хто нібито створив підпільну організацію. Проте чимало українців діаспори не вірили в можливість тривалого існування підпілля в умовах сталінського
тоталітарного режиму. Аналіз розсекречених документів та численні
дослідження вітчизняних істориків у незалежній Україні доказали, що
“СВУ” ніколи не існувало, а процес над фальшивою “контрреволюційною організацією” був потрібен владі, щоб розправитися з дореволюційною інтелігенцією, залякати радянську інтелігенцію та усе суспільство, створити привід для припинення українізації. Вивчення
історії першого показового процесу над українською інтелігенцією дає
ключ до глибшого розуміння політики сучасної Росії щодо України, бо
наочно демонструє послідовність нащадків сталінської держави в розв’язанні “українського питання”. |
uk_UA |
dc.description.abstract |
The article is devoted to the issues related to a key problem in the
history of the “Union of Liberation of Ukraine”: did this illegal organization
actually exist or was fabricated by “The main political management”
(GPU). It is proved that the demonstration Kharkiv’s process
(March–April 1930) was covered in the Soviet media incorrectly and had
the character of a propaganda measure rather than a judicial examination
of a particular case. However, its course has caused considerable interest
in the intellectual circles of Western Ukraine, the environment of political
Ukrainian emigration. The overwhelming majority of foreign observers
believed that there was a real resistance to the Stalinist regime of the mostly
academic and educational intelligentsia, figures of Ukrainian Autocephalous
Orthodox Church. After the Second World War (1952), the
“renewed” “Union of Liberation of Ukraine” (“ULU”) emerged abroad,
the leadership of which was convinced that S. Yefremov was the leader of
the Kyiv’s “Union”, the leader of “The Union of Ukrainian Youth” was M.
Pavlushkov. The members of this considered themselves the followers of the
“heroic struggle” of those who allegedly created an underground organization.
However, many Ukrainians in the Diaspora did not believe in the
possibility of a long-term underground existence under the conditions of the
Stalinist totalitarian regime. The analysis of declassified documents and
numerous studies of Ukrainian historians in independent Ukraine proved
that “The ULU” never existed, and the process of a false “counterrevolutionary
organization” was needed by the authorities to crack down
on pre-revolutionary intellectuals, intimidate the Soviet intelligentsia and
the entire society, and create an excuse to stop ukrainization. Studying the
history of the first demonstration process over the Ukrainian intelligentsia
provides the key to a deeper understanding of contemporary Russian policy
towards Ukraine, as it clearly demonstrates the succession of the
descendants of the Stalinist state in solving the “Ukrainian question”. |
uk_UA |
dc.language.iso |
uk |
uk_UA |
dc.publisher |
Інститут історії України НАН України |
uk_UA |
dc.relation.ispartof |
Історіографічні дослідження в Україні |
|
dc.subject |
Проблемна історіографія |
uk_UA |
dc.title |
Справа "Спілки визволення України” в історіографічному дискурсі: полеміка навколо питання її існування та історичного значення |
uk_UA |
dc.title.alternative |
The case of the “Union of liberation of Ukraine” in historiographical discourse: controversy over the issue of its existence and historical significance |
uk_UA |
dc.type |
Article |
uk_UA |
dc.status |
published earlier |
uk_UA |
dc.identifier.udc |
329.12:323.39(477)“20” |
|
Файли у цій статті
Ця стаття з'являється у наступних колекціях
Показати простий запис статті