Таємниця смерти Петра Франка (до 80-х роковин примусової «евакуації»)

Abstract

У статті докладно проаналізовані версії арешту (під виглядом евакуації) та загадкової смерти Петра Франка, наймолодшого сина Івана та Ольги Франків, на той час – визначного культурного й громадсько-політичного діяча, народного депутата Верховної ради УРСР та першого директора Музею Івана Франка у Львові. Мета студії – на підставі усіх доступних джерел (документальних, пресових, мемуарних тощо) розкрити обставини примусового вивезення Петра Франка зі Львова з початком німецько-радянської фази Другої світової війни, можливий час і місце його насильницької смерті унаслідок злочинної репресивної політики тоталітарної системи СРСР щодо діячів української культури і лідерів громадської думки Галичини. Методологія дослідження базується передусім на архівно-джерелознавчих розшуках із використанням біографічного, політично- й культурно-історичного підходів, аналітико-синтетичного та індуктивно-дедуктивного методів. Наукова новизна дослідження полягає в науковому обґрунтуванні документально підтверджених фактів арешту й смерті Петра Франка на підставі архівних джерел, а також у першому введенні в науковий обіг низки раніше невідомих документів (зокрема з архівів радянських спецслужб). На підставі докладного системного аналізу та критичної верифікації всіх доступних джерел, зроблені висновки, що 28 червня 1941 р. Петра Франка, саме в день його народин, заарештували під приводом «евакуації» службовці органів держбезпеки СРСР (а саме військ НКВС) і вивезли зі Львова в східному напрямі, разом із акад. Кирилом Студинським. Їх довезли до Києва й, очевидно, утримували під вартою в місцях позбавлення волі (у в’язниці чи слідчому ізоляторі). На початку липня того-таки року П. Франко був засуджений до «ВМН» («высшей меры наказания») і «расстрелян за националистическую деятельность». Це сталося не раніше за 6 липня 1941 р.; найімовірніше, 9 або 10 липня 1941 р. Отже, Петро Франко став жертвою радянських політичних репресій, а його передчасно обірване життя є актом обвинувачення сталінській тоталітарній системі.

The article analyzes in detail the versions of the arrest (under the guise of evacuation) and mysterious death of Petro Franko the youngest son of Ivan and Olha Franko, at the time – a prominent cultural and public – political figure, people's deputy of the Verkhovna Rada of the USSR and the first director of the Ivan Franko’s Museum in Lviv. The purpose of the study – on the basis of all available sources: documental, press, memoirs, etc. to reveal the circumstances of the forced deportation of Petro Franko from Lviv with the beginning of the German-Soviet phase of World War II, the possible time and place of his violent death as a result of criminal repressive policy of totalitarian system of USSR towards Ukrainian cultural figures and leaders of public opinion of Galicia. The research methodology is based primarily on archival and source research, using biographical, political and cultural-historical approaches, analytical-synthetic and inductive-deductive methods. The scientific novelty of the study lies in the scientific substantiation of the documented facts of the arrest and death of Petro Franko on the basis of archival sources, as well as in the first introduction into scientific circulation of a number of previously unknown documents (in particular from the archives of Soviet Secret Service). Based on a detailed systematic analysis and critical verification of all available sources, it was concluded that on June 28, 1941, exactly on the day of his birth, Petro Franko was arrested on the pretext of «evacuation» by employees of state security bodies of the USSR (namely by NKVD troops) and taken out of Lviv. in the eastern direction, together with Acad. Kyrylo Studynskyi. They were taken to Kyiv and subsequently detained in places of detention (prison or remand). In early July of the same year, P. Franko was sentenced to the «HP» («Highest punishment») and «shot for nationalist activities». This happened no sooner than July 6, 1941; more likely, July 9 or 10, 1941. Thus, Petro Franko became a victim of Soviet political repression, and his prematurely ended life is an act of accusation against Stalin's totalitarian system.