Актуальність дослідження полягає в тому, що європейська міграційна
криза 2015–2018 рр. продемонструвала відсутність дотримання на практиці
формального принципу солідарності, яким мали керуватися національні уряди
країн ЄС у контексті міграційної політики. Діюча на момент початку кризи загальна міграційна стратегія ЄС, яка була створена на базі т. зв. Дублінських
регламентів, виявилася недостатньо ефективною під час активізації міграційних потоків із третіх країн. Серед країн «першого в’їзду» (тих країн, які мали
«зовнішні» кордони ЄС, через котрі мігранти потрапляли до ЄС) опинилася й
Республіка Болгарія. Метою статті є вивчення впливу міграційної кризи на Болгарію, аналіз її як «країни першого в’їзду» на східно-середземноморському маршруті руху біженців. Методи дослідження представлені історико-системним
методом (для формування цілісної картини з різноманітних складових міграційної кризи) історико-генетичним (для розуміння закономірностей та причинно-наслідкових зв’язків, які спричинили активізацію міграційних потоків), а також
законом «виклику-відповіді» для розуміння заходів, організованих інституціями
ЄС та національними урядами країн Євросоюзу (зокрема – болгарського) для
протидії наслідкам міграційної кризи. Застосовано принципи історизму та об’єктивності. Наукова новизна полягає в аналізі болгарського досвіду подолання
наслідків міграційної кризи впродовж всього періоду міграційної кризи 2015–2018 рр. у Європі. Висновки. Система спільної міграційної політики Євросоюзу
продемонструвала свою неефективність в умовах зіткнення національних інтересів держав-членів ЄС. Наднаціональний принцип прийняття рішень виявився неробочим на практиці в умовах притоку мігрантів з країн іншої цивілізаційної
зони, інтеграція яких у європейський соціокультурний простір була вкрай важкою і вимагала великих часових і матеріально-фінансових витрат. А приклад Болгарії як «країни першого в’їзду» продемонстрував, що в умовах значних зовнішніх викликів та відсутності єдності всередині ЄС, серед громадян досить швидко популяризувалася риторика політиків-євроскептиків.
The purpose of the article lies in than the European refugee crisis of 2015–2018
demonstrated the lack of compliance in practice with the formal principle of solidarity,
which should have guided the national governments of the EU member states in the
context of migration policy. The general migration strategy of the EU, which was in
force at the beginning of the crisis, was created on the basis of the so-called Dublin
regulations and have proved ineffective in intensifying migration flows from thirdworld
countries. Among the "first entry countries" (those countries that have "external"
EU borders through migrants entered the EU) also was the Republic of Bulgaria.
The purpose of the article is studying the impact of the migration crisis on Bulgaria,
analyzing its experience as a "first entry country" on the eastern Mediterranean refugee
route. Research methods are presented by the historical-system method (to form
the holistic view of the various components of the migration crisis), historical-genetic
method (to understand the patterns and causal relationships that led to the intensification
of migration flows), as well as the law of "call-response" to understand measures
organized by the EU institutions and national governments of the European Union
(including Bulgaria) to counter the effects of the migration crisis. The principles of
historicism and objectivity has been also applied. The scientific novelty lies in the
analysis of the Bulgarian experience of overcoming the consequences of the migration
crisis during the entire period of the migration crisis in 2015–2018 in Europe. Conclusions.
The EU's common migration policy system has proved its ineffective in the
face of a conflict between the national interests of the EU member states. The supranational
principle of decision was proved to be ineffective in practice in the context of
the influx of migrants from countries of another civilizational zone, whose integration
into the European socio-cultural space was extremely difficult and required large time
and material costs. And the example of Bulgaria as a "first entry country" has shown
that in the face of significant external challenges and the lack of unity within the EU,
the rhetoric of Eurosceptic politicians quickly became popular among citizens.
