Мета дослідження полягає у висвітленні процесів формування та еволюції ставлення українських політичних еліт до концепції союзу з Польщею впродовж листопада 1918 – квітня 1920 рр. Методологія базується на основних принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності та всебічного підходу. Використано методи біографічних досліджень і текстологічного аналізу. Наукова новизна. Спираючись на опубліковані та архівні джерела (приватне й офіційне листування,
щоденники, мемуари, газетні публікації) вперше представлено широкий та різноманітний спектр
оцінок, які давали репрезентанти українських еліт періоду 1918–1920 рр. взаєминам із Польщею.
Висновки. Представники всіх головних галицьких політичних течій висловлювались однозначно
проти угоди з Польщею. У результаті пізніше частина їх опинилася на проросійських, а згодом прорадянських позиціях. Більшу різноманітність в оцінках проявили політичні еліти Наддніпрянщини.
Значна частина тих, хто вважав головним противником Росію (як білу, так і червону), не заперечували проти співпраці з польським сусідом. Подібні настрої переважали серед діячів правоцентристських партій, соціалістів-федералістів та соціалістів-самостійників. Прихильником примирення з Польщею був також С.Петлюра. Після поразок УНР восени 1919 р. концепція українсько-польського
союзу, потрактована як тактична необхідність, почала переважати й остаточно здобула ширшу підтримку. Її наслідком стало підписання 21–22 квітня 1920 р. союзницького договору, а ціною – відмова
від Східної Галичини та частини Волині. Цей акт, як і раніше оголошена декларація від 2 грудня
1919 р., спричинив поляризацію української політичної сцени, зокрема галицько-наддніпрянський
розбрат. Влада УНР не мала, однак, іншого виходу, як співпраця з Польщею, що в умовах 1920 р.
було єдиним реальним шансом на відновлення національної державності.
The purpose of the research. The purpose of the study is to present the process of formation
and evolution of the attitude of Ukrainian political elites towards the idea of an alliance with Poland
in the period from November 1918 to April 1920.The research methodology relies on the general
principles of historicism, objectivity, multifactority, and comprehensive approach, The methods of
biographical research and textological analysis have been used. The scientific novelty. Using the
extensive selection of published and archival sources (private and official correspondence, diaries,
memoirs and press publications), the author presented for the first time such a broad and nuanced
spectrum of opinions, formulated by representatives of the Ukrainian elite of the period 1918–1920
regarding relations with Poland. Conclusions. Representatives of all major Ukrainian political currents
in Halychyna were unequivocally against the concept of a settlement with Poland. This eventually led
some of them to pro-Russian and then pro-Soviet positions. The attitude of the Dnipro Ukrainian elite
was more diverse. A significant part of them – recognizing Russia as the Ukraine’s main opponent,
in both the “white” and “red” varieties – was in favour of establishing cooperation with the Polish
neighbour. Initially, similar sentiments prevailed mainly in the circles of the Ukrainian center-right
(socialist-federalist and socialist-independentist party). Chief Otaman S.Petliura was also a supporter
of rapprochement with Poland. In the situation of a collapse of UPR in the autumn of 1919, the concept
of the Ukrainian-Polish alliance, treated as a tactical necessity, began to gain wider popularity. The
effect of this was the signing, at the expense of significant territorial concessions, of the Warsaw
alliance treaty of 21–22 April. The conclusion of this agreement – like the earlier declaration of
2 December 1919 – led to the polarisation of the Ukrainian political scene, as well as the Halychyna-
Dnipro Ukrainian split. However, UPR authorities had no other choice but to cooperate with Poland,
which in 1920 was the only real chance to restore Ukrainian statehood.
