Поширення назви "Україна" в офіційному дискурсі Речі Посполитої як один із наслідків Люблінської унії 1569 р.

Abstract

Мета дослідження – вивчити складний процес виникнення та еволюції вживання назви «Україна» в офіційному дискурсі Польсько-Литовської держави після укладення Люблінської унії 1569 р. і до 1630-х рр. Методологія дослідження спирається на принципи історії понять, що передбачає використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів дослідження. Завдяки аналізу структури та лексики урядових документів було виявлено використання назви «Україна», а отримані результати узагальнено методом синтезу. Серед спеціальних історичних методів у роботі застосовано проблемно-хронологічний, синхронний та діахронний. Наукова новизна. На основі широкого кола текстів офіційної документації Речі Посполитої здійснено висвітлення використання урядовими колами та польським нобілітетом назви «Україна» в різних історико-лінґвістичних конструкціях. Висновки. Починаючи від ухвал Люблінського сейму 1569 р. ця назва використовувалася королем та його урядниками, а також представниками польського нобілітету насамперед для означення прикордонних («пограничних») земель Великого князівства Литовського, що відійшли до Корони Польської в 1569 р. Окрім того, назву «Україна» вживали, з одного боку, для маркування історико-етнографічного краю, де проживав «руський народ», а з іншого – для витіснення з тогочасного офіційного мовлення назви «Русь» як «узагальнюючого» терміна для цього краю. У королівській канцелярії та постановах сейму словом «Україна» в одних випадках окреслювали територію Київського і Брацлавського воєводств Корони Польської, а в інших – ще й Руського, Волинського та Подільського Речі Посполитої. Досить часто цією назвою користувалися підпорядковані королівським урядам «старші» (гетьмани) Війська Запорозького. З огляду на це, упродовж останньої третини XVI – 1630-х рр. слово «Україна» поступово перетворювалося на офіційну політичну назву, використовувалося королем, урядовцями, а також представниками нобілітету в політичній риториці та практиці, що й стало одним із важливих наслідків Люблінської унії.

The purpose of the research is to study the complex process of the origin and evolution of the use of the name “Ukraine” in the official discourse of the Polish- Lithuanian Commonwealth after the signing of the Union of Lublin in 1569 till the 1630’s. The research methodology is based on the principles of the history of concepts, which implies the use of both general scientific and special research methods. The use of the name “Ukraine” was shown according to the analysis of the structure and vocabulary of government documents, and the results were synthesized by the synthesis method. The special historical methods, among them problem-chronological, synchronous and diachronic, were used in research. The scientific novelty: on the basis of a wide range of texts of official documentation of the Polish-Lithuanian Commonwealth, the author reveals the use of the name “Ukraine” in various historical and linguistic constructions by its governmental officials and the polish nobility. Conclusions. The author resumes that the name “Ukraine” began to be used by the polish king and his nobles (uriadnyky) in political rhetoric and practice from the decisions of the Lublin Sejm. Primarily it used for the definition of the border territories of the Grand Duchy of Lithuania, which lost them to the Polish Crown in 1569. In addition, on the one hand the name “Ukraine” was used to mark the historical and ethnographic region where the “Ruthenian people” lived, and on the other hand – to oust the name “Rus” from the official broadcasting of that time as a generalized term regarding this territory. In the royal office and the decrees of the Commonwealth Sejm the word “Ukraine” in some cases outlined the territory of the Kyiv and Bratslav voivodeships of the Polish Crown, in others – not only the Kyiv, Bratslav, but also the Rus, Volyn and Podillia voivodeships of the Commonwealth. This name was often used by the hetmans of the Zaporozhian Army, which were subordinated to royal governments. It is concluded that during the last third of the 16th – 1630s the word “Ukraine” gradually became the official political name.