Аналізуються основні етапи й закономірності боротьби депортованого народу за повернення на історичну Батьківщину. Вона стала можливою після опублікування указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. «Про
зняття обмежень по спецпоселенню з кримських татар, балкарців, турків –
громадян СРСР, курдів, гемшилів та членів їхніх сімей, виселених у період
Великої Вітчизняної війни». Однак указ позбавляв кримських татар права
на компенсацію втраченого при виселенні майна й закривав шлях до повернення на історичну Батьківщину. Тільки в листопаді 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про цілковиту політичну реабілітацію народів,
підданих насильницькому переселенню, яка дозволила кримським татарам
повертатися у Крим. 33-річна боротьба за повернення на Батьківщину надала корінному народу Криму монолітної єдності й набула широкого розголосу як у СРСР, так і за його межами, у країнах Європи, Північної Америки. По
суті, депортований народ перетворився в різних місцях свого поселення на
згуртований народ-дисидент, який зробив вагомий внесок у розпад російсько-радянської імперії.
The article analyzes the main stages and legitimacies of the struggle of the deported
people for return to their historical homeland. This struggle became possible after the
publication of the decree of the Presidium of the Supreme Soviet of the USSR “On
Removing Restrictions on Special Settlements of the Crimean Tatars, Balkars, Turks –
the Citizens of the USSR, Kurds, Hemshinli, and Members of their Families Evicted
during the Great Patriotic War” of April 28, 1956. However the decree deprived the
Crimean Tatars of the right to compensation for lost property upon eviction and closed
the path to return to their historic homeland. Only in November 1989 the Supreme
Soviet of the USSR adopted a Declaration on the complete political rehabilitation of the
people who were subjected to forced migration, which allowed the Crimean Tatars to
return to Crimea. The 33-year struggle for returning to homeland gave the indigenous
people of Crimea a monolithic unity and gained wide publicity both in the Soviet Union
and abroad, in many countries of Europe and North America. In fact, the deported
people in different places of their settlement turned into a united dissident nation,
which contributed significantly to the collapse of the Russian-Soviet Empire.
